Глава 6. Розбійники - 2.

Артем.

На мій подив, ватажком виявилася дівчина. І навіть нічогенька така, симпатична, хоч і руда. Правда, Світлана, як завжди, втрутилась невчасно, коли я вже майже домовився, щоб нас відпустили. У результаті тепер вона гарцює на моєму коні, а на мене одягли її кайдани і посадили на норовистого мерина. І за що? От Свєтка завжди така, не проґавить приводу з мене познущатися, а ще подругою називається!

Щоправда, тішилась вона не довго. Нас зрівняли, коли зав'язали брудними хустками очі. Судячи зі стукоту копит, всі на конях і їдемо ми, мабуть, у розбійницьке лігво. І це добре. У сенсі не те добре, що ми їдемо в розбійницьке лігво, а те, що очі зав'язали. Отже, є надія, що не вбиватимуть, раз не хочуть, щоб ми бачили дорогу. Нічого, ось приїдемо, і я поновлю мирні переговори.

Якщо, звісно, Світлана знову все не зіпсує.

Світлана.

Руда Абрі запросила нас із Артемом у гості. Зрозумілоо, довелося погодитись, щоб нам зав'язали очі. А то раптом колись під тортурами викажемо місцезнаходження її резиденції. Я й не проти: менше знаєш, краще спиш. Тим більше, що їхати на чорному красені було суцільне задоволення. Ще більше задоволення приносило «гукання» мерина, який тепер воював з Артемом, і короткі, але ємні, висловлювання Артема з цього приводу. Що й казати, вся розбійницька ватага раз за разом зривалася запальним сміхом.

Хвилин за п'ятнадцять-двадцять ми вже були на місці.

Коли з мене зняли пов'язку, я побачила печеру, густий ліс довкола. Коней прив'язали до дерев, Артема – аналогічно. Але якщо коней відпустили на довгий привід, щоб вони мали можливість пастися, то Артема посадили на короткий ланцюг, але так, щоб він міг сісти або, повернувшись, удобрити дерево. Мені ж нова подруга запропонувала місце біля багаття. На вході в печеру вже було зібрано хмиз, залишалося його тільки підпалити, що й зробив швиденько один із чортів. Незабаром над вогнем, що весело потріскував, вже висів казан досить великих розмірів. Другий чорт живенько нарізав картоплі та моркви. Від передчуття близького обіду навіть настрій покращав. І тут Абрі, яка закінчила розбирати наші скромні пожитки, крикнула третьому чортові:

- Гей, сходи, помацай нашого дорогого «гостя», що зве себе темним лордом. Він, начебто, не дуже худий. Може, вистачить на обід однієї ноги?