Глава 5. Пекло - 2.

Світлана.

Коли мені принесли риб'ячий хвіст і кухоль води, стрілка мого роздратування піднялася ще на кілька поділів. А чого я чекала? У хвості менше м'яса, більше кісток, нехай полонянка давиться, а вони там будуть жерти найсмачніше. Та й запивають вони аж ніяк не водою... Але голод не тітка, я поклала в засіки шлунка все, що мені дали, і нетерпляче тупцювалася. Сідати в цьому свинарнику я не збираюся, а ноги не казенні. Артем же з трапезою не поспішав, куди йому поспішати? Звуки вина, що наливалося раз за разом, і прицмокування піднімали стрілку мого роздратування все вище й вище.

Коли я вже була готова вибухнути і рознести тут все до чортової бабусі, за мною прийшов рядовий Могила і вивів мене на подвір'я, де Артем уже красувався на високому чорному коні. Чи слід було сумніватися, що для мене призначений старий мерин?

Молодший чорт в одну з сідельних сумок, закріплених на коні Артема, склав його майже висохлий одяг, в інший дві фляги, з вином і водою. У мої сідельні сумки запакували мій одяг та флягу з водою.

- Пообідаєте ви вже в штабі Центрального округу, лорде Аре. Спокійного шляху!

Нарешті! Нарешті за нами не спостерігатимуть лукаві очиська місцевих чортів!

З мерином ми не потоваришували. Він не хотів мене везти, обертався, скалив гнилі зуби і всіляко намагався перешкоджати пересуванню. Якби не те, що мій ланцюг був прикріплений до сідла коня Артема, він би зовсім зупинився.  Отака худоба попалася.

Щойно ми зникли в заростях, як я зажадала:

- Все, Артеме, вистачить цих безглуздих ігор! Знімай з мене кайданки!

- Стривай! Ми ще недалеко від'їхали, та й старшина Мракобіса повертатиметься цією дорогою на машині. Що він подумає?

- Та яка мені різниця? У мене вже садна на зап'ястях!

- Котику, будь ласка, потерпи ще трохи.

- Тоді дай мені вина, бо голова тріщить просто.

Зробивши кілька ковтків, я відчула себе краще, думки навіть з’явилися якісь.

- Слухай, Артеме, а чого це простий сержант катається на авто, а нам виділили ось це непорозуміння?

Звісно, ​​під словом «непорозуміння» я мала на увазі мого мерина, він так і зрозумів, бо брикнув, спростовуючи загальноприйняту думку, що мерини мають бути спокійними.

- Наскільки я зрозумів, то тут технічні засоби пересування призначені для простих чортів. Темні лорди пересуваються виключно на шляхетних конях.

- Це добре, що в тебе благородний, а в мене… - Мерин збрикнув, ніби попереджаючи. - А в мене найнеблагородніша і найневдячніша худоба!

Мерин обернувся і виразно клацнув щербатою щелепою. Цікаво, чим він харчується, що так зуби зіпсував? Немов у відповідь на мої думки звірюга підібрала з землі камінь і, виразно хрумкаючи, почала пережовувати. Матінко рідна...

- Артеме, ти бачив?!

- Що?

- Та нічого, кріт сліпий... До речі, чому ти не назвав чортякам своє прізвище? Ото сміху було б: темний лорд Ар Кротик! Кротик, як звучить!

- Але ж я просив мене так не називати!

- А я зараз бранка, мені можна. Чи кляп вставиш?

- Свєтко, годі!

- Треба було викрасти автомобіль, вже були б на місці!

- І за нами ганялися б усі чорти Пекла! До речі, на карті так і написано великими літерами: ПЕКЛО. Так що нам пощастило за життя побувати на тому світі... Тільки не розумію, де ж грішники та мученики?

- Зогрішили та відмучилися. Може, тут немає ніяких душ, просто живуть собі чорти, та й усе.

- Тільки якось сумно живуть.

- Та ми ще й не бачили нічого. Сподіваюся, далі веселіше стане. Коли ти знімеш з мене ці кайдани!

- Але ж я пояснив, Громова, слід дотримуватися легенди!

- Це твоя легенда, Кротику, не моя!

Ми так сперечалися, що й не помітили, як наблизились до небезпеки. Чи, швидше, це небезпека наблизилася до нас. Так чи інакше, та дві стріли зі свистом вп'ялися в землю прямо перед ногами наших коней, змусивши їх зупинитися.