Глава 3. Темний і Світла.

Артем.

Коли незнайомець допоміг нам вибратися з вируючого потоку, я насамперед зібрався реанімувати Свєтку. Як належить: рот у рот. Ні, спочатку, здається, утопленицю треба перевернути на живіт і надавати по попі... Ні, по спині… Не встиг. Свєтка благополучно закашлялася, отже, жива. Нічого, відкладемо реанімацію «рот у рот» на інший раз. З такою вдачею мені її ще рятувати та рятувати.

Так, і куди ж ми потрапили? Я перевів погляд на мерехтливе низьке небо, яке розповзалося дивними спіралями та кривими, повільно рухаючись, наче жило своїм життям. Хм... Якісь комахи, що світяться, на стелі гігантської печери? Адже ми, по суті, під землею! Світла було достатньо, щоб усе довкола бачилося чітким, тільки воно було не яскравим, а ніби приглушеним. А ось річка звичайнісінька, гірська, бо весело котить свої швидкі води поміж скелями. Тільки, на відміну від звичайної гірської річки, тепла. Та й взагалі тут спекотно. Камені, на яких я зараз сиджу, наче підлога з електричним підігрівом. Прикольно у них тут... у Пеклі... У Пеклі, бо той, хто допоміг нам вибратися з річки, на вигляд не хто інший, як чорт звичайний. До того ж, у військовій формі та з автоматом у руках. Може, і не автоматом, ідентифікувати зброю неможливо, але називатиму її так. І ця чортова зброя була спрямована на нас, і дивився на нас незнайомець суворо та підозріло:

- Ви хто?

Добре, хоч розмовляє українською. В принципі, це логічно: що вгорі, те й унизу – говорили давні мудреці. Тому повільно заспокійливо піднімаю долоні перед грудьми:

- Артем, ну і... - я збирався представити Свєтку, але затнувся, ошелешено спостерігаючи за реакцією незнайомця.

- Ар Темний! - захоплено вигукнув чорт, падаючи на одне коліно і опускаючи голову в поклоні. - Темний лорд!

А непогано вийшло! Темних тут поважають, що й зрозуміло, а я зовсім випадково ще й записався в лорди. Нехай лишається в омані, це нам на руку.

Світлана.

Коли чорт почав кланятися і падати перед Артемом на коліна, у мене очі на лоба полізли. Він збожеволів? Роги проросли не в той бік і пробили мозок?

– А ваша супутниця? – скромно звів очі чорт.

Артем мовчав, видно, щелепу, що відвалилася, шукав, тому я представилася сама:

- Свєта.

- Світла?! – чорт на очах змінився, підхопився і наставив на мене дуло.

- Та яка я, на біса, світла! Кажу ж, просто Світлана я! Моє ім'я – Світлана!

- Та зрозумів я, зрозумів, що Світла Лана! Розстріляти? - послужливо скосив очі на Артема.

Що-о?

Артем.

Коли Свєтку визнали Світлою, я зрозумів, що завела вона нас своїм ім'ям у нетрі проблем. Хіба не можна було назватися якоюсь так Темною Ельвірою чи Темною Франческою? Ясно, що світлі тут не у фаворі. І як тепер викручуватись? Поки я роздумував над цим питанням, чорт навів на мою подругу автомат. Довелось рятувати її, не підшукуючи найбільш вдалого варіанта:

- Стоп! – крикнув я. - Не стріляй! Це моя бранка! Дуже важлива бранка! Не можна, щоб і волосина впала з її голови!

На даний момент це було єдиним способом запобігти кровопролиттю.

Світлана.

Цей ненормальний чотряка вважає мене Світлою, не слухає жодних доводів, і мало не пристрелив, а цей... не знаю, як і назвати його, стоїть поруч ще й насміхається! Адже міг скористатися незаконно присвоєним титулом лорда і повернути ситуацію в потрібний бік! Сказати, що я його подруга, наречена, дружина, зрештою! Ні! Тільки коли чорт по-доброму запропонував мене розстріляти, цей довбур зупинив його і назвав мене своєю бранкою. Бранкою!

Чого дивуватися, я й кліпнути не встигла, як на моїх зап'ястях клацнули наручники, приєднані до ланцюга, а кінчик цього ланцюга чорт послужливо простянув Артему.