Глава 1 парі

Мене звати Девід Невада. Я письменник, і я помираю від раку легень. За прогнозами лікарів, мені залишилося жити 5 хвилин, але я ні про що не шкодую. Я маю люблячу дружину, двоє прекрасних дітей та троє милих онуків. Я радий, що проведу свої останні хвилини в їхньому колі.
Прощавайте, мої дорогенькі...
— Ааа? Де я?
— Ви у потойбіччі.
— Хто ти?
— Я Ангел Смерті, і я проведу тебе по цьому місцю.
Вони гуляли по безкрайньому білому простору, у якому ходили душі різних створінь. Існування багатьох із них здавалося Девіду фантастикою. Він дивився на це все дитячим поглядом, намагаючись роздивитися кожну деталь.
Раптом хтось штовхає його ззаду, і він падає на землю.

— Що за нахабство?! Хто посмів?
Він піднімається, дивиться вгору і бачить чоловіка з тілом бодібілдера, червоним волоссям та бородою заплетені в гульку. Одягнений він був лише в штани, верхній одяг був відсутній. Чоловік зневажливо почав говорити:
— Як же мене бісять ці душі! Особливо люди. Люди — це найгірше, що створили мої колеги. Люди — найслабші з усіх рас, вони немічні створіння, які чомусь відмовляються визнавати це.
— Хах, люди куди сильніші, ніж ти думаєш. Як фізично, так і психологічно.
— О, справді? Давай перевіримо!
Чоловік бере Девіда за голову з наміром роздушити її.
— Зараз же зупинись, Ігнісе!
Чоловік лякається і відпускає нашого героя.
— Як тебе звати? Агнес? Хах...
— Ах ти черв'як!
— Зупиніться ви обидва!
Це викрикнув чоловік корейської зовнішності, одягнений у сорочку з короткими рукавами та темно-коричневі брюки. По його сивому волоссю і цікавому кольору очей можна було подумати, що він альбінос.
— Я бачу, дехто навіть у такій ситуації не втрачає почуття гумору. Чи не так, Девіде?
— Звідки ти знаєш моє ім'я? - з насторогою спитав письменник.
— Не важливо,- усміхнувся біловолосий.
— Стилусе, не втручайся! - спалахнув Ігніс.
— Ігнісе, назви мені хоч одну причину, чому я не повинен захистити людину, яка мене цікавить?
— Цікавить?
— Так, ти правильно почув. Ця людина кожне своє життя створювала неймовірні речі.
— Вибачте... кожне життя?
— Так, Девіде, так. Ти вже прожив сім життів, і в кожному ти був неймовірною творчою особистістю. У першому ти — письменник, який прославився на всю планету. У другом — дивовижний архітектор, у третьому — художник, а в решті життів — знову письменник. І я з тобою повністю згоден: люди набагато сильніші та цікавіші, ніж здається. Люди на рівні з ельфами здатні виживати в надважких умовах завдяки інтелекту. А ще люди здатні створювати те, до чого важко додуматися, і мені завжди цікаво за цим спостерігати. Але ця людина встигла виділитися навіть серед письменників.
— Стилусе, словами не передати, як же ти мене бісиш! Давай зробимо так, по-людськи. Я пропоную тобі парі. Ти людисько перероджуєшся в світ, який я виберу, і ти маєш стати там найсильнішим. Якщо ти виграєш, я зроблю тебе одним із нас, богів. А якщо програєш — я, Ігніс, Бог Вогню, спалю тебе, і ти більше ніколи не воскреснеш.
— Я згоден. Я твою пиху розмажу і доведу, що люди в рази сильніші.
— Раз так, то ти людино відправляєшся у світ під назвою Баратрон. Але я все-таки буду чесним. Ти звичайна людина, тому зроблю так: я дозволю тобі вибрати собі дві будь-які суперсили, одну характеристику прокачати на максимум, а також один предмет — теж будь-який. Тому зроби розумний вибір.
Девід став перед вікном статусу. Він довго думав, що вибрати, аби виграти парі. Після роздумів він обрав усе, що хотів.
Ігніс відкрив йому портал у Баратрон, а Стилус, непомітно для Ігніса, дав нашому герою один подарунок.
Коли душа азартного чоловіка зайшла в портал, між двома богами зав'язався діалог:
— Ха-ха-ха! Я чекаю не дочекаюся, як цей хлопчина стане шашликом! Ха-ха-ха!
— Ігнісе, ти круто придумав закинути Девіда в Баратрон, але скажу так: ти по вуха в лайні.
— Чого це?
— Ця людина змогла мене заінтригувати, адже навіть мені не відомо, яку силу він обрав першою. Його друга сила — це навичка засекречення. Він може засекретити будь-що за бажанням господаря, і він вирішив приховати те, чим здатний керувати завдяки першому скілу. Навіть мені, Богу Знань, не дізнатися, що там таке. Ну що ж, я пішов читати книги, бо просто так з тобою не дуже цікаво спілкуватися.
— (думки Ігніса) Неможливо, щоб сам Стилус, Бог Знань, міг про щось не знати! Це дивує, але я не вірю, що лише через цей факт людина зможе виграти парі…