Розділ 25 Денис

Ранкове світло завжди було для мене чимось буденним, але сьогодні воно здавалося чарівним, просоченим золотим сяйвом. Я розплющив очі і побачив її. Діана.

​Вона спала, притулившись до мого плеча, її дихання було легким, як подих вітру. Її волосся, розсипане по подушці, було схоже на темний шовк. Я повільно, майже боязко, опустив погляд на її обличчя. Навіть уві сні вона здавалася надзвичайно ніжною, її губи трохи припухлими після ночі.

​Щастя. Це єдине слово, яке могло описати те, що я відчував. Це не було миттєве задоволення, це було глибоке, тепле, всеохоплююче відчуття. Наче, нарешті, знайшов свій дім. Вона була такою м’якою, такою довірливою. Я ніжно провів пальцями по вигину її спини, і від цього дотику знову відчув гарячий імпульс. Я страшенно хотів повторити ту ніч. Хотів відчути її тремтіння, її тихий стогін, хотів знову бути єдиним у світі, хто має право володіти нею.

​Але, прокинувшись, я побачив світло, яке випромінювали її очі. Коли вона розплющила їх і побачила мене, її обличчя осяяла сором’язлива, але абсолютно чиста усмішка. В її погляді було стільки нового, стільки прозріння. Це був її перший раз, її перше ранкове пробудження в обіймах чоловіка. Я не мав права зіпсувати цей момент чи чинити тиск.

​ — Доброго ранку, моя люба», — прошепотів я, і мій голос був неймовірно хриплим від ніжності.

​—  Доброго ранку, — відповіла вона, і цей звук був схожий на дзвіночок.

​Ми обійнялися. Довго, без слів, просто насолоджуючись теплом і близькістю. Вона робить мене кращим. З нею я хочу бути кращим.

​— Йди у душ, принцесо. А я приготую нам сніданок. Справжній чемпіонський сніданок, — я легко поцілував її.

​Вона потягнулася, як кішка, і, посміхаючись, встала. Я провів її поглядом , доки вона не зникла за дверима ванної кімнати.

​Як тільки вода зашуміла, я різко сів на ліжку. Камера.

​Відчуття ейфорії миттєво зникло, замінившись холодним, бридким уколом совісті. Я швидко озирнувся і побачив її, заховану між книгами на полиці, з ледь помітним червоним індикатором.

​Я схопив камеру.

​Спочатку це було просто парі. Дурна, мерзенна гра на слабкість. З друзями, які навіть не варті її пальця. Мета — затягнути найнеприступнішу, найромантичнішу дівчину до ліжка і мати «доказ». Але вночі, дивлячись у її очі, я зрозумів, що це зрада. Зрада її довіри, зрада того прекрасного, що сталося між нами. І я не виграв нічого; я ледь не програв усе.

​Я тремтячими руками дістав картку пам'яті. Це має зникнути. Зараз. Я вже не думав про парі чи друзів. Я думав лише про те, як огидно мені від самого себе.

​Коли я ховав картку в кишеню, інша думка пронизала мене, як блискавка. Брехня про день народження. Березень. Він насправді у березні. Я збрехав, щоб мати привід для швидкого зближення або уникнення зобов'язань — уже не пам'ятаю, яка була початкова дурна ідея. А вона купила мені подарунок. Вона розповідала, як любить осінь і як це романтично святкувати в жовтні.

​Я зітхнув, відкидаючи голову. Ось він, справжній я: брехун і шахрай. Але вона, моя Діана, змушує мене відчувати огиду до цієї старої, брудної версії себе. Вона заслуговує на правду, заслуговує на чоловіка, який буде гідний її першого разу.

​Я швидко попрямував на кухню. Спочатку сніданок. Потім... треба буде знайти момент, щоб це пояснити.

​Поки я смажив ідеальні панкейки та заварював ароматну каву, вона вийшла з душу, оповита парою та запахом її улюбленого гелю. Вона була в моїй футболці, і цей вигляд змусив моє серце знову здригнутися.

​Ми снідали, обговорюючи дрібниці, і сміялися. Кожен раз, коли наші погляди зустрічалися, між нами пролітала іскра, нагадуючи про нашу прекрасну ніч.

​ —  У  нас ще цілий день вихідного , Денисе», — сказала вона, нахиливши голову.

​ — Цілий день , — підтвердив я.

​Ми вирушили в місто, і хоча сонце світило, і це був лише початок дня, ми обоє відчували одну й ту саму гірку думку: ці вихідні, наше нове життя, не мало б закінчуватися. Я пообіцяв собі, що зроблю все, щоб воно тривало. І перше, що я зроблю, буде — я назавжди позбудуся брехні та тіні того парі. Заради неї, і, що важливіше, заради себе.