3. Іван / Батькові бажання

- Чому ти ніколи не знімаєш сорочки? – спитав Паша в Алі, коли вони втомлені вже лежали на ліжку. Хоча втомленим був лише Паша. Аля ж спокійно гладила його волосся, груди і м’яко торкалася губами Пашиної шиї.

- Це у вас, людей, шкіра міцна і пружна, а в мавок вона тендітна і дуже вразлива. Сорочка – мій захист. Якщо я її зніму надовго, можу загинути.

- Як так може бути? – здивувався Паша, - завжди думав, що магічні істоти повинні бути набагато витриваліші за людей.

- До знайомства зі мною ти взагалі не вірив у магію. Що ти можеш про нас знати?

- Не вірив, але легенди і казки читав в дитинстві, і я ніколи не чув, щоб мавці потрібен був одяг.

- Як бачиш, потрібен.

Аля засміялася і почала лоскотати Пашу. Паша вибухнув істеричним сміхом.

- Що ти робиш?

Він схопив її за руки і намагався перевернути під себе, та Аля твердо трималася. Вона відкинула його руки і сама сіла зверху. А потім нагнулася до його вуха і прошепотіла:

- Ніколи навіть не пробуй її зняти чи задерти вище пояса – папороть помститься за свій цвіт, якщо його пошкодять.

У Паші пройшли по тілу дрижаки від її холодного погляду.

- Гаразд, - погодився він.

Аля поцілувала його в губи. Поцілунок був глибокий і солодкий, але Паша досі тремтів і сексуальна енергія не поверталася. Мавка це зрозуміла і встала. Вона лягла поруч з ним і погладила рукою його обличчя.

- Ти стомився?

- Так, - відповів Паша, - може магічним істотам і треба одяг, щоб вижити, але в мистецтві кохання вони невтомні і нездолані.

Він спробував вичавити з себе посмішку. Аля лукаво усміхнулася у відповідь.

- Хочеш, щоб втома пішла? Тобі варто просто це сказати.

Паша задумався і врешті спитав:

- Я хочу знати, а цвіт папороті можуть знайти лише чоловіки?

Аля присунулася до нього ближче.

- Ну, по-перше, цвіт папороті ніхто не може знайти, цвіт сам вибирає і сам знаходить.

- І мене ти теж вибрала? – перебив її Паша.

- Так, ще рік назад, - відповіла Аля, - спочатку вибрала іншого, але мене переконали вибрати саме тебе. І по-друге, - продовжила вона свою думку, - ми можемо вибирати і дівчат, але з ними складніше і правила дещо відрізняються.

- В чому складніше? – зацікавився Паша.

- Жінки іноді просять речі, які ми насправді не можемо виконати і тоді ми мусимо розривати угоду достроково на користь жінки. З чоловіками такого практично не буває. Тому інколи нам приходиться обмежувати бажання жінок.

- Наприклад, що вони просять? Я хочу знати!

- Не знаю, у мене не було жінок. У мавок теж є вузькі напрямки роботи. Моя спеціалізація – чоловіки.

Аля усміхнулася. І раптом задзвонив телефон. Паша встав і підняв слухавку. Таня говорила збуджено і швидко.

- Завтра на 8 в тебе 3D сканування. Не запізнюйся. Чуєш?

- Чую, - відповів Паша, - я буду вчасно.

- А зараз іди спати, щоб вранці був свіжий, вимитий і побритий!

- Вже лежу. Добраніч.

Паша з Альою перекинулися поглядами.

- То я піду? – спитала вона.

- Можеш залишитися і спати зі мною, якщо хочеш, - відповів Паша.

Вранці мавки вже не було поруч з ним. Паша прокинувся рано і, як обіцяв Тані, прийшов вчасно.

- Гаразд, - сказала Таня, - підеш разом Петром Васильовичем до сканера, він тобі розкаже що до чого.

«Васильович, - осінило Пашу, - Аля казала, що він їх вивчає».

- Таня, - сказав він уголос, - я хочу, щоб ти мені знайшла контакти однієї людини. Він був на святкуванні Купала, яке ти мені порекомендувала. Його називали просто Васильовичем. Знайдеш?

В Тані одразу щось змінилося. Її погляд став підозрілим і суворим.

- Навіщо він тобі?

Паша цього не очікував. Він сказав «я хочу» і чекав, що Таня просто піде, знайде номер і мовчки віддасть його йому. Але цей її погляд змусив його сказати правду.

- Він розказував історію про хлопця на ім’я Сокіл, - відповів їй Паша, - хочу дізнатися більше.

- Тільки не кажи, що ти теж підсів на всю ту маячню про мавок і цвіт папороті.

Паша заглянув у її зелені очі. Вони не були такими насиченими, як у Алі, але зараз їхній погляд теж здавався містичним та заворожуючим: таким, в який страшно було дивитися, але неможливо відірватися.

- Просто цікаво. А що таке? Чому це тебе так тривожить? – наважився спитати він.

- Іван один з організаторів фестивалю, - відповіла Таня, - і мій колишній чоловік. Я наслухалася про лісових духів вже достатньо за 18 років спільного з ним життя. Якщо ще й ти почнеш – я не витримаю.