23

Два місяці потому

Детектив Фрішек працював невпинно, а головне – без зайвого шуму. До світських пані направив помічника, симпатичного молодика з богемними манерами, який представлявся письменником і розпитував про їх найтонші переживання, просив пригадати кожну подробицю - хто як був одягнений і де був. Пасажирам з другого класу Фрішек представлявся журналістом або страховим агентом, а кількох заробітчан з третього класу налякав ледь не до смерті, видавши себе за поліцейського у пошуку нелегалів.

Він майже не зупинявся: притулки, списки, свідчення - день за днем.
І от натрапив на слід.

- Одну схожу жінку я знайшов, пане Ліщинський. З портретами і весільними фото працювати важко, але щось витиснути можна. Стверджує, що її звати Бертою Клер, під цим іменем працює гувернанткою. Згідно документів, після смерті батьків шукала роботу, отримала лист від родини власників магазину, які хотіли, щоб у їх дітей були вишукані манери зразка Старого світу. Вона склала екзамен на право викладати, тож її диплом підтвердили. В міграційній службі дійсно було зареєстроване запрошення для Берти Клер, двадцяти років, незаміжньої.

Вацлав запалив сигару і повільно затягнувся.
- Цікаво, цікаво. Іспит вона скласти могла, припустимо. І якщо роботодавець не бачив людину вживу, тільки документи... плюс вимова, постава... треба буде якось глянути на неї зблизька.

- Зріст і риси обличчя наводять на думку про схожість, пане, єдине що та дівчина брюнетка. Але ж могла і перефарбувати волосся – тим більше, це зараз модно.

Вацлав затягнувся знову.
- То як би ви порадили наблизитись до цієї… пташки?

- Щосуботи вона ходить до читального залу на одинадцятій вулиці, потім п'є каву в кав'ярні «Смаколики від Лу». За нею можна годинник звіряти - приходить рівно через п'ять хвилин після відкриття залу, дві години читає і щось записує, потім іде до кав'ярні і завжди сідає за один і той самий столик. Заклад, до речі, дуже популярний, буває, що вільних місць обмаль, ви можете спитати дозволу влаштуватись на вільне місце поруч з нею, а тоді завести розмову, будь про що, чи про погоду, чи про напої і страви в меню. Ви прожили з нею рік, тож навіть якщо вона перефарбувалась, зможете впізнати її по голосу. Чи по звичкам. А раптом нам пощастить і вона сама себе викаже, злякається, спробує втекти. На такий випадок я непомітно стежитиму, пане.

...Вацлав був незадоволений. Скільки часу і грошей - і вони натрапили на хибний слід!
Під виглядом читача, вдягнений скромно, наче дрібний службовець, він гортав газети, а трохи пізніше підійшов до стійки, ніби шукаючи щось у каталозі, і ненароком зачепив зошит. Підняв і ковзнув поглядом по записах.

Почерк був зовсім не той. Акуратний і крупний, навіть занадто крупний і з квадратними формами - так пишуть люди, яких в дитинстві переучували з правої руки на ліву.

Те, що Берта, на відміну від Олівії, шульга, стало зрозуміло і за столом: ложечки для цукру і морозива вона брала лівою рукою, чашку кави теж тримала в лівій. За рік доросла людина не перевчиться. 

Вона і говорила з ним, як з незнайомцем, і на годинник поглядувала - Олівія ніколи не розуміла, що таке стежити за часом, на Узбережжі любові його взагалі до сказу доводило, що на морі вона могла провести скільки завгодно, не прийти на обід у пансіонаті бо «забула» чи «поїла в кафе біля пляжу». Він мовчав тільки тому, що лікар казав, що чим більше морського повітря і тепла, тим корисніше!

А ще гувернантка їла полуничне морозиво! Мабуть, в неї було якесь свято, бо замовила вона цілих чотири кульки. Їла з апетитом, якого в Олівії ніколи не було (ще один привід постійного роздратування, хіба має право майбутня мати доводити себе до такого стану). Полуничне морозиво.

Волосся можна перефарбувати, почерк - змінити, навіть жести піддаються імітації, артисти ж якось із цим справляються. Але Олівія не переносила полуницю, навіть запах. Ця ж дівка з'їла чотири кульки, і спокійно пила каву з шоколадом і корицею. А тоді так само неквапливо пішла.