Відчуваючи розчарування через те, що поламала недешевий гаджет заради цього моменту, повернулася у будинок. Полум’я у каміні дійсно вже тріщало, навіть вода у казані вже ліниво булькала.
Залишалося тільки картоплю додати і почекати трохи. Сіль би ще знайти, взагалі б можна було вважати, що день непоганий вийшов.
— Взагалі не цікаво, як це зробити магією, чи що? — кігті процокали по підлозі.
Та дуже цікаво!
А ще дуже неправдоподібно, що я здатна на таке.
Я озирнулася на кота, який зупинився у проході.
— А що, готовий навчити? — уточнила я, озираючись і шукаючи, де можна б сісти. Та з усіх поверхонь було тільки два хитких і дуже ненадійних стільці. І крісло, до якого наближатися от взагалі не було жодного бажання.
— Відьма не може не користуватися своєю силою, — повчально помітив Фелікс. — Біда може трапитися.
— Яка біда? — я якраз проштрикувала картоплину ножем, та лезо поки зі скрипом входило у клубень.
— Переліку бід не маю, — огризнувся той. — Але може. Повір мені.
— Ці біди якось пов’язані з інквізиторами? — я обережно кинула погляд на кота, який сів просто біля порогу і тепер спостерігав за тим, як я і мої руки, що трусяться, намагалися швидко приготувати сніданообід.
— З цими істотами пов’язані зовсім інші біди, — блимнув очима Фелікс, а в тоні почулося гостре невдоволення.
— Ну мені ж вони нічим не загрожують, правильно? — я змирилася з тим, що картоплю чекати ще хвилин п’ятнадцять-двадцять і повністю повернулася до кота.
— Ладо, ти — відьма, — простогнав кіт. — Вони для тебе загроза у будь-якому випадку!
— Так, але ж вони шукають якихось дівчат зараз, а не відьму, яку можна спалити, правильно? — я нахилила голову, дивлячись на кота, в якого навіть шерсть дибки знову встала.
— Ніколи не довіряй словам, які вилітають з пащі інквізитора! — Фелікс аж підстрибнув на місці і зашипів. — Вони брешуть частіше, ніж правду говорять!
— А якщо цього разу був виняток? Зникли якісь дівчата, Феліксе. Якщо не заради того, щоб ці інквізитори роботу свою зробили, то заради цих дівчат… тобі щось відомо?
— Допомогти все ж їм хочеш? — невдоволено пробурмотів він. — Обіцянку свою стримати так, Ладо?
— А що поганого в тому, щоб допомогти у пошуку зниклих дівчат? — перепитала я. — Ти проти?
— Я проти того, щоб ти спілкувалася з інквізиторами, — пробурмотів він.
— Так, а я і не планувала, — я розвела руками. — Завтра он останній раз доведеться. Якщо ти, звісно, щось знаєш.
— Нічого я не знаю, — пробурмотів він, відвертаючись. — Мер приходив до Естари, теж питав про них. Вона починала пошуки, та сила… ну ти знаєш…
— Погано слухалася, — кивнула я. — А що це за дівчата взагалі? Хто вони?
— Ті, хто бажав спробувати себе у ролі наступної відьми, — неохоче відгукнувся фамільяр. — Приходили, пробували, та сила їх не визнавала.
Я аж застигла на місці, шоковано дивлячись на кота.
— Тобто… Естару не просто так підозрюють? — обережно перепитала я. — Вона бачилась з усіма цими дівчатами?
Тоді не дивно! Я, як завзята глядачка кількох трукрайм каналів на ютубі, чудово розуміла, чому прийшли сюди і почали шукати Естару.
— Так, але давненько, — Фелікс знову блимнув жовтими очима. — Вона нічого з ними не робила, Ладо, якщо ти ще не зрозуміла. Твоя попередниця просто шукала, кому можна передати силу. І ці дівчата були зацікавлені у тому, щоб спробувати її отримати. Тільки не вийшло нічого. Дехто навіть кілька разів приходив, але йшов ні з чим. От і весь зв’язок. Більше я нічого не знаю.
Я повернулася до казана, проштрикуючи ножем картоплину на перевірку. І задумливо кусаючи губу.
— Ще будуть питання? — саркастично прокаркав він мені у спину. — Що ще твої інквізитори просили у мене розпитати, м?
— Та нічого більше, — я знизала плечима. — Тут вже мені все це здається дивним… Ти ж казав, що вона десять років не могла знайти, кому силу передати, а я…
Картопля досі не зварилася, тому я повернулася до Фелікса.
— Я з іншого світу, котику, — промовила я фразу, яка і мене трохи лякала, бо здавалася якоюсь нереальною. Перехопила погляд фамільяра. — Я звідти, де немає магії і всього того, що з нею пов’язане… То чому я підійшла цій силі? Як я взагалі тут опинилася?
Фелікс якось невдоволено зітхнув, а потім ще більш невдоволено пробурмотів:
— Кристали ти вже бачила. Щоб знайти тебе Естара звільнила демона. Вже не могла чекати на гідного претендента самостійно. Демон і знайшов тебе. І привів сюди.
— Демон? — я здригнулася, а нижня щелепа поїхала кудись вниз, поки я не кліпаючи дивилася на фамільяра.
— Марнотратство-то яке! — пирхнув Фелікс, наче не почувши мене. І лапкою об підлогу стукнув. — Звільнити цілого демона тільки, щоб таку, як ти сюди перетягнути!
— Звільнити? — я здригнулася і покосилася у темний куток будинку. — Тобто від досі десь тут?