Пані відьма отримує спадок

Глава 5.3

Зупинившись, обвела поглядом частково прибрану вітальню і зупинилася на каміні. Його теж треба почистити, а окрім нього і казан привести до ладу. Але не зараз… Не сьогодні. І не завтра.

Здригнувшись від однієї тільки думки, скільки сил доведеться витратити на цю задачу, повернулася до кота, який увесь цей час навіть вусом не повів, щоб допомогти мені.

— Феліксе, а звідки брати дрова?

Вчора я витратила останні два шматки деревини, і знову подумки насварила себе, що не зварила більше картоплі.

Кіт навіть очей не розплющив, тільки хвостом ліниво змахнув.

— Та в саду, — пробурмотів він. — Що, не бачила? Там заготовано.

Я насупилася, бо не бачила. Або просто не помічала. Та перед цим повернулася до шафи і передивилася продукти, які ще були. Картоплин лишилося рази на два, а далі доведеться щось вигадувати.

— Чого ти там розсілася? — Фелікс зістрибнув з підвіконня, пройшов вологою підлогою, залишаючи сліди. — Щось шукаєш?

— Ревізію проводжу, — пробурмотіла я, зазираючи у шафу глибше. — Треба ж розуміти, що тут є, а чого немає… Овочі, наприклад, звідки тут з’явилися?

У садку я грядок не бачила. Та і навряд чи відьма у тому стані, в якому я її бачила, кілька соток картоплі десь висаджувала для власного використання.

— Плата від людей, — Фелікс зупинився поряд і сунув морду в корзину, яку я дістала. — Хто чим платив пані Естарі.

— За що платив? — я насупилася, повернувшись до кота.

А той повільно звів на мене жовті очі і примружився:

— Ну ти точно дурненька в мене, Ладо. За допомогу! Відьомську таку допомогу, розумієш?

— То… — я звела брови разом, — хочеш сказати, що на цьому можна… заробити?

Фелікс аж очі закотив:

— Ну звісно ж! А ти що, вже іншу роботу собі придивлятися почала чи що? Скоро і до тебе по допомогу звертатися прийдуть. Тому і кажу, що варто тобі вже почати цікавиться своєю силою, а не кривитися.

Я прикусила язика та поки вирішила не відповідати. Бо якщо за роботу відьмою платять картоплею і цибулею, не впевнена, що така робота мені потрібна.

— Гроші треба брати, а не їжу, — пробурмотіла я і, випроставшись, рушила у бік виходу.

Треба знайти, де там у Естари дерево для каміна зберігається. Головне поїсти, все інше можна вирішити пізніше.

Виринула під пекуче сонечко і всміхнулася, підставляючи променям обличчя. Як же тут добре-е-е!

Шлунок боляче скрутило, нагадуючи, що час би вже і пообідати, якщо сніданок я пропустила. Збігши сходинками, які скрипіли під ногами, поквапилася у бік садочка, хвіртку у який вирішила тримати відкритою. Все одно нікого поблизу немає, та і що там грабувати?

Крутила головою на всі боки, поки не побачила щось дивне за деревом і двома височезними кущами. Якийсь дерев’яний навіс.

Пробратися до нього вдалося з другої спроби, бо після першої я зачепилася спідницею за низьку гілку дерева і ледве не розірвала собі одяг.

Біля будинку був невеличкий навіс, під яким лежали складені товсті поліна. Поряд знайшлася і колода, з якої стирчала сокира. От тільки лезо сокири частково вкривала іржа, а сам держак потемнів чи то від часу, чи від дощів.

— Виглядає не дуже, — пробурмотіла я, покусуючи губу. 

Дрова я ще не рубала. Приблизно уявляла, як це робиться, але щоб взяти і правильно все зробити… Може, сира картопля не таке вже і погане рішення?

— Ладо! В дім! — я аж підстрибнула від несподіванки, озираючись до Фелікса, який нісся через садочок у мій бік таким галопом, наче за ним зграя собак гналася.

— Що цього разу? — поцікавилася я, не кваплячись виконувати наказ фамільяра.

— Швидко! — гаркнув він, різко зупиняючись поряд. — Інквізитори повернулися!

Я насупилася, глянула на кота, потім знову на сокиру і дрова, потім знову на кота. І, хитро посміхнувшись, обсмикнула корсет.

— А це вони дуже вчасно, — промуркотіла я і рушила у бік будинку.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше