Щось дуже сильно тисло на груди. Настільки сильно, що я просто не могла вдихнути. Спробувала перевернутися, але не змогла, і розплющила одне око.
Щось велике і темне перед самим обличчям!
Пам’ять повернулася за мить.
— Феліксе, ану геть! — шикнула я на кота, намагаючись вдихнути. — Придушиш!
— Була б ти мишею, може, і придушив би, — сонно пробурмотів кіт, скочуючись з мене на ґанок.
— Ти ж сам казав, що не полюєш на мишей, — я вільно вдихнула і замружилася від яскравого сонечка, яке до цього перекривалося великою дупцею не менш великого кота.
— Ну казав, — підтвердив він, вмощуючись на ковдрі поряд, потягнувся.
— Ти що тут взагалі робиш? — я сперлася на лікті, частково сівши.
Фамільяр лежав поряд, підставляючи морду теплу. Розплющив одне око, зиркнув на мене.
— Треба ж було упевнитися, що тебе вночі вовки не зжеруть.
— Які ще вовки? — пирхнула я, сідаючи повністю і притискаючи ковдру до грудей.
— А ти що, гадаєш, у цьому лісі таких не водиться? — кіт знову замружився, витягаючи передні лапи перед собою.
Я з підозрою покосилася на ліс, частину якого було видно з ґанку. І пирхнула. Навіть якщо там і водилися вовки, навряд чи вони б вирішили вийти з-під дерев і шукати здобич біля будинку відьми.
— Ну, припустимо, — відмахнулася я від думок і потягнулася. — Ну що, котику, час влаштувати генеральне прибирання?
— Щасти тобі із цим, — ліниво відгукнувся Фелікс, навіть вухом не смикнувши.
— Що, навіть не допоможеш? — я вже схопила сорочку і почала вдягатися, поки кіт не дивився. Не знаю чому, але світити білизною перед котом, що вміє так добре базікати, не хотілося.
— Чим я тобі допоможу? У мене є тільки лапи і хвіст.
— І магія, — нагадала я, застібаючи вже спідницю. — Чи тобі нагадати, як ти мені ледве брови не спалив?
Фелікс все ж поворухнувся і озирнувся, поки я намагалася приладити корсет так, щоб він не зім’яв сорочку.
— У тебе теж, Ладо.
— А от у мене є руки і ноги, — відмахнулася я, нарешті впоравшись з одягом. — Їх мені вистачить.
Фелікс вже сидів, великий пухнастий хвіст обіймав лапи. Ледь нахиливши голову вбік, він поцікавився:
— Чому ти так не хочеш приймати той факт, що ти тепер відьма?