Пані відьма отримує спадок

Глава 5.1


Щось дуже сильно тисло на груди. Настільки сильно, що я просто не могла вдихнути. Спробувала перевернутися, але не змогла, і розплющила одне око.

Щось велике і темне перед самим обличчям!

Пам’ять повернулася за мить.

— Феліксе, ану геть! — шикнула я на кота, намагаючись вдихнути. — Придушиш!

— Була б ти мишею, може, і придушив би, — сонно пробурмотів кіт, скочуючись з мене на ґанок.

— Ти ж сам казав, що не полюєш на мишей, — я вільно вдихнула і замружилася від яскравого сонечка, яке до цього перекривалося великою дупцею не менш великого кота.

— Ну казав, — підтвердив він, вмощуючись на ковдрі поряд, потягнувся.

— Ти що тут взагалі робиш? — я сперлася на лікті, частково сівши.

Фамільяр лежав поряд, підставляючи морду теплу. Розплющив одне око, зиркнув на мене.

— Треба ж було упевнитися, що тебе вночі вовки не зжеруть.

— Які ще вовки? — пирхнула я, сідаючи повністю і притискаючи ковдру до грудей.

— А ти що, гадаєш, у цьому лісі таких не водиться? — кіт знову замружився, витягаючи передні лапи перед собою.

Я з підозрою покосилася на ліс, частину якого було видно з ґанку. І пирхнула. Навіть якщо там і водилися вовки, навряд чи вони б вирішили вийти з-під дерев і шукати здобич біля будинку відьми.

— Ну, припустимо, — відмахнулася я від думок і потягнулася. — Ну що, котику, час влаштувати генеральне прибирання?

— Щасти тобі із цим, — ліниво відгукнувся Фелікс, навіть вухом не смикнувши.

— Що, навіть не допоможеш? — я вже схопила сорочку і почала вдягатися, поки кіт не дивився. Не знаю чому, але світити білизною перед котом, що вміє так добре базікати, не хотілося.

— Чим я тобі допоможу? У мене є тільки лапи і хвіст.

— І магія, — нагадала я, застібаючи вже спідницю. — Чи тобі нагадати, як ти мені ледве брови не спалив?

Фелікс все ж поворухнувся і озирнувся, поки я намагалася приладити корсет так, щоб він не зім’яв сорочку.

— У тебе теж, Ладо.

— А от у мене є руки і ноги, — відмахнулася я, нарешті впоравшись з одягом. — Їх мені вистачить.

Фелікс вже сидів, великий пухнастий хвіст обіймав лапи. Ледь нахиливши голову вбік, він поцікавився:

— Чому ти так не хочеш приймати той факт, що ти тепер відьма?

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше