Розділ 23.

Христина, наче лишилась землі під ногами, а перед очима замерехтіли темні цятки, від яких паморочилось в голові. Слова Андрія її застали зненацька і дівчина була зовсім не готова до такої правди.

Вона не могла повірити, що цей звичайний хлопчина, так само, як і вона був пов’язаний з цією дивною історією.

Що ж це виходить? Він – правнук Лозовського?! Збожеволіти!

Дівчина досі не могла прийти до тями від почутого. Разом з шоком в її голову одразу прийшло цілком логічне запитання:

- Тоді, чому привид Лозовського приходив у снах саме до мене?

Хлопець відповіді не знав однак зізнався:

- Не тільки до тебе. Цієї ночі я не спав, проте минулої він до мене з’явився увісні і наказав привезти батька в Лозове. Тоді я не надав ваги його словам, тому що зовсім нічого не знав про своє коріння, - Андрій притих. Йому теж було надзвичайно важко, але в цей момент він раптом задумався.

А раптом, Лозовський був правий? Раптом, він справді хоче його врятувати. Тільки, яким чином? Він же давно помер, що взагалі він може? Окрім являтися зненацька і лякати беззахисних людей. Чортівня, та й годі!

- Я все одно нічого не розумію. От навіщо йому, твій батько? І чому він не міг прийти прямо до нього, без посередників, тобто нас з тобою? – дівчина зовсім не бачила логіки в діях так званого привида.

Андрій теж не міг задовольнити її вичерпною відповіддю, тому що якщо таємниці поступово відкривалися, питань зовсім не меншало. Тільки навпаки.

Цього разу все заплуталося набагато сильніше. З будівлі третьої обласної лікарні вискочила заплакана медсестра і повідомила хлопця про смерть його батька.

Тиждень потому.

Останні дні тижня видалися для Андрія надто важкими. Хлопець ніяк не міг оговтатися від важкої втрати, повністю закрився від світу і весь тиждень провів в порожньому батьковому будинку. Тут кожен закуток навіював спогади про найріднішого, про того, хто дав йому життя, хто піклувався про сина, як міг. Проте, любив Іван, усією душею. Навіть попри важку втрату дружини, чоловік не відмовився від сина, всю душу віддав йому, аби тільки його життя склалося краще.

Тільки чи буде це справді, так? Цього не знав  абсолютно ніхто.

Хлопець продовжував себе картати за те, що не врятував батька. Не послухав привида, не вивіз його в кляте Лозове. Можливо, все могло б скластися по-іншому? Тільки вже надто пізно. Його більше немає. Залишилась порожнеча і глухий біль від втрати.

З Христиною він бачився востаннє на цвинтарі, коли ховали його батька. Після того дівчина безуспішно намагалася додзвонитися до, спустошеного болючою втратою, хлопця. Проте  він вперто не відповідав. Хотів побути наодинці з собою, привести до тями думки. Тільки не вийшло. Зробив лише гірше.

До Христини набрав аж через тиждень, хоча на відповідь не надіявся. Не думав, що після тижня повного ігнору, дівчина знайде в собі сили відповісти на його дзвінок.

Вона відповіла. Сказала, що йому дали тиждень відгулів, щоб оговтався, а у понеділок чекають в студії.

- Я буду, - коротко запевнив Христину відмічаючи, що дівчина говорила абсолютно спокійно.

- Рада, що ти повертаєшся.

- Христю, ти сьогодні о котрій звільняєшся?

- Я сьогодні звільнилася зовсім, - ошелешує новиною дівчина і вмить приводить Андрія до тями лише  однією фразою.

- Чому? - хлопець не приховує  свого здивування. Невже вона так жартує? Кар’єристка кидає роботу. Маячня. Хіба знайшла кращий варіант, іншої причини явно не було.

- Григорович не підписав заяву на відпустку, тому прийшлося написати на звільнення. Цю підписав, хоча неохоче, - дівчина говорила настільки байдужим тоном, що Андрій раптом задумався, чи це справді та сама Христина? Дуже вже вона неприродно себе поводила.

- Навіщо тобі відпустка? Щось сталося? – хлопець завмер в очікуванні на змістовну відповідь.

- Сталося. Рівно в той день, як ми поїхали в Лозове, і, тепер, я не можу спокійно спати вночі. Якщо ти зі мною, приїзди просто зараз. Я повинна показати тобі одну річ. Впевнена, ти будеш здивованим.

Сьогодні Андрій не був налаштованим на будь-які поїздки, проте після слів Христини його огорнула дивна тривога. Він миттю відігнав погані думки і швидко подався в гараж.

У спадок від батька, крім купи незвіданих загадок і таємниць йому дісталася чорна БМВ, на якій він і подався до дівчини додому.

Андрій і не вгледівся, як швидко пролетіла дорога до квартири Христини. Чорний монстр гнав на шаленій швидкості тероризуючи позначку спідометра непристойними цифрами. Все таки хлопець був задоволений тим, що погодився на цю невеличку поїздку. Хоч думки розвіяв по вітру, поки випробовував автівку свого покійного батька.

Тільки, коли Андрій опинився в квартирі Христини, задоволення миттю щезло з його обличчя. Він побачив змарнілу постать дівчини, яка помітно схудла за цей тиждень, а на додачу – прокляту книгу, яку вони разом спалили в каміні діда Лукаша.

Звідки вона взялася в її квартирі? Чи, може, то інша, і не варто так хвилюватися?

Дякую, що зі мною. Якщо подобається історія, підтримайте її зірочкою)