46. Влад. Будуємо плани

Коли ми приїжджаємо додому і заходимо всередину, я чмокаю Селіну в щоку:

— Піду вставлю флешку в компʼютер… Все ж мені дійсно дуже цікаво, що там. 

— Можна і мені подивитися? — цікавиться Селіна.

— Добре, тоді я візьму ноутбук і спущусь з ним до вітальні, — відповідаю я. — Можеш поки що перевдягнутись. А потім подивимось разом.

Вона киває і виходить.

Я йду до свого кабінету, вмикаю ноут і вставляю в нього флешку. Хочу подивитись на все сам до того, як покажу Селіні.

Коли відкриваю файл, то одразу розумію: це не те, що треба показувати своїй дівчині. Вона буде хвилюватись, а я цього зовсім не хочу.

Тому я скачую файли на ноут і ховаю їх в одній із папок, залишаючи на флешці тільки короткий звіт, в якому роблю декілька суттєвих змін. В такому вигляді показати це Селіні буде нормально.

— Я вже, — Селіна з’являється в дверях і одразу прямує до мене. — Що там? Щось серйозне? 

— Та в принципі як завжди, — знизую плечима і відкриваю файл, показуючи його Селіні. — Якщо коротко — в місті зʼявився новий багатій, і йому хочеться захопити мою територію. Але я йому цього не дозволю, що б він не робив.

— О, цікаво, значить, будуть нові завдання, — вона потирає руки. — Мені таке подобається…

— Скоріш за все він запросить нас на закриту вечірку на честь відкриття свого торгівельного центру, — припускаю я. — Тоді можна буде подумати і про якесь завдання. 

— Супер! — вона усміхається і цілує мене в щоку. — Ти чомусь виглядаєш заклопотаним, багато справ? 

— Трохи є, — винувато усміхаюсь у відповідь. — Але ти для мене як ковток свіжого повітря. Хочу провести вечір разом, бо скоріш за все наступні дні будуть доволі напруженими. 

— Якщо що, ти завжди можеш на мене розраховувати, — вона стає серйозною. — Не думай, що я така легковажна, і всі твої проблеми для мене — лише розваги. Я подумала, може мені піти вчитися на бухгалтера, чи ще когось, щоб допомагати тобі вести справи? 

— Знаєш, я тільки за, якщо ти будеш навчатись, — замислено кажу я. — Але бухгалтер… Не думаю, що це те, що тобі підходить. З твоєю цікавістю до всього, може, підеш на журналістику, чи щось подібне? 

— Я думала про це, — вона киває. — Але хотілося б бути корисною для тебе…

— Ну, ти і так корисна, а якщо підеш на журналістику, то зможеш ще краще вивідувати інформацію на завданнях, хіба ні? — запитую, усміхаючись.

Авжеж, я кажу це не через те, що мені буде "корисно". Я просто хочу, щоб Селіна займалась тим, до чого лежить її душа. Але вона навряд легко погодиться, якщо я буду наголошувати на цьому аспекті, тому доводиться йти на маленьку хитрість.

— Справді, — у неї прямо очі загораються. — Я про це якось не подумала. Добре, тоді прямо сьогодні почитаю про всі умови вступу на факультет журналістики…

— Підеш на очне? — беру її за руки і дивлюсь в очі. 

— Не знаю… А ти як вважаєш, як буде краще? 

— Думаю, очне, — відповідаю я. — Ти ж ще не була студенткою, думаю, тобі не завадить такий досвід. 

— А ти мене не ревнуватимеш? — вона лукаво усміхається. 

— Думаю, на журфаці мало хлопців, — я теж усміхаюсь. 

— Ну, тоді добре, бо не хочу, щоб ти переживав. Я хочу, щоб тобі завжди було приємно і комфортно, і все зроблю для цього… — серйозно каже вона. 

— Я довіряю тобі, Селіно, — відповідаю я їй. — Тому навіть якби там і були самі хлопці, все одно казав би тобі піти туди. Хочу, щоб ти розвивалась.

— Я можу навіть працювати на телебаченні, — каже вона. — Мені подобаються новини…

— Все в твоїх руках, — я підношу її руки до своїх губ і цілую. — Шкода, що в універах не носять форму, я б подивився на тебе в формі…

— То можна купити її, і я одягну для тебе, щоб ти подивився, — вона усміхається. 

— Цікаво, — я злегка облизую губи. — Ти серйозно не проти?..

— Звичайно, ні, — каже вона. — Це навіть прикольно…

Я подаюсь вперед і обіймаю Селіну за талію, а потім шепочу їй на вухо:

— Сама думка про це, здається, не на жарт заводить мене…

— То давай зараз замовимо в інтернеті щось таке, що тобі хочеться, — пропонує вона. 

— Ти в мене просто ідеальна…