Пакт про взаємну оборону

ГЛАВА 22

Ранок суботи пахнув смаженою цибулею, старим латунним краном і панікою. До прибуття поїзда № 36 «Варшава — Одеса» залишалося десять годин і двадцять хвилин.

​Я стояла біля чотириконфоркової плити, озброєна важким кухарським ножем, і методично шинкувала багряний, соковитий буряк. Дошка під лезом глухо вистукувала дріб: тук-тук-тук. На сусідній конфорці в п’ятилітровій емальованій каструлі з волошковим візерунком тихо булькав яловичий бульйон на цукровій кісточці, викидаючи в повітря густу пару з лавровим листом і запашним перцем. Я хотіла зварити борщ. Справжній. Червоний, наваристий, щільний, у якому ложка стоїть, як прапор перемоги над побутовим хаосом. Оля мала вийти з вагона, зайти в цей дім і побачити: її діти не просто вижили на курортних харчах. Вони споживають складні гарячі страви за всіма канонами української нутриціології.

​— Брусочки мають бути не більше двох міліметрів у перетині, Полю, — пролунав над моїм лівим плечем спокійний низький бас.

​Я ледь не відчикрижила собі край нігтя.

​Артем стояв позаду, нависаючи наді мною всією своєю стовісімдесятивосьмисантиметровою масою. На ньому були темні лляні штани й чиста чорна футболка, яка обтягувала широкі груди. Його підборіддя з ледь помітною ранковою щетиною зависло за два сантиметри від моєї скроні.

​Він простягнув довгу руку, двома пальцями витяг з-під мого ножа шматочок буряка, підніс до очей і примружився:

​— Три з половиною міліметри. У центрі залишиться тверде ядро, а бетанін екстрагується нерівномірно. Бульйон втратить рубіновий відтінок і піде в бурий осад.

​Я повільно відклала ніж, розвернулася на п'ятах і вперла руки в боки:

​— Громов. Якщо ти зараз же не забереш свій штангенциркуль і не вийдеш із моєї кухні, бетанін екстрагується з твого власного носа прямо на цей кахель.

​— Це не штангенциркуль, це закони органічної хімії, — Артем навіть не моргнув.

​Він не відступив. Навпаки він зробив пів кроку вперед, притиснувши мене стегнами до краю стільниці. Його руки лягли на дерев'яну поверхню по обидва боки від моєї талії, замикаючи мене в кільце. Його сірі очі блиснули тією самою нахабною, теплою іскрою, від якої в мене зрадницьки пересихало в горлі:

​— І взагалі, що це за банка стоїть біля дошки?

​Він кивнув на скляну банку з яскраво-червоною магазинною пастою.

​— Томатна паста, — огризнулася я, намагаючись ігнорувати жар, що йшов від його грудей. — Звичайна. Вищого ґатунку.

​— Це не паста, це модифікований крохмаль із бензоатом натрію, — скривився він, наче побачив колорадського жука. — Вона закислить суп оцтовою кислотою замість яблучної. Стій тут.

​Він відпустив мене, вискочив у двері веранди й повернувся рівно за сорок секунд.

​У руках він тримав велику білу миску, доверху наповнену щойно перетертими через сито томатами «Балконне диво». Густа, темно-червона м’якоть пахла сонцем, зеленим стеблом і літнім полуднем.

​— Ось, — він поставив миску на стіл із гордим стуком. — Природний баланс цукрів і лікопену. Твоя сестра після кіпрських таверн заплаче на другій ложці.

​— Ти нестерпний диктатор, — видихнула я.

​— Я вчений, мадам. А вчений не може дивитися, як паплюжать термодинаміку борщу.

​Я підхопила пучку білого борошна з тарілки для пампушок і легким, точним рухом мазнула його по вилиці. ​Біла смуга розляглася по його засмаглій щетині, наче бойове розфарбування команчів. Артем завмер. Його очі звузилися.

​— Ти щойно скоїла напад на наукового співробітника при виконанні?

​— Я нейтралізувала надмірну токсичність на квадратний метр, — я спробувала вислизнути під його ліктем, але він зреагував блискавично.

​Його долоня перехопила моє зап’ястя, смикнула на себе, і я врізалася в його груди. Його вільна рука лягла мені на талію, піднявши сантиметрів на десять над підлогою, і Артем притиснув мене спиною до витяжки. Метал позаду був теплим, але його губи, що накрили мої, обпалили сильніше за розпечений пальник. ​Він цілував мене жадібно, глибоко, вминаючи моє тіло в себе, а коли нарешті відірвався, важко дихаючи в кутик моїх губ, я почула з порога коридору сухий покашлюючий звук.

​— Квасоля википає, шановні науковці, — спокійно повідомив Марк.

​Хлопець стояв у дверях кухні, тримаючи в руках дві порожні пластикові баклажки. Його обличчя було абсолютно незворушним, але ліва брова смикалася від прихованого реготу:

​— І якщо ви не зменшите вогонь, то через сім хвилин сюди завітає пожежна частина номер чотири. До речі, у Батона на хвості реп'ях розміром із волоський горіх, а боки в нього кольору глиняного кар'єру. Якщо ми поїдемо на вокзал у такому складі, мама подумає, що ви годували пса торфом.

​Об одинадцятій ранку подвір’я перетворилося на театр бойових дій.

​Локація: зелений моріжок між яблунею та літнім душем.

Об’єкт операції: тридцять п’ять кілограмів палевого лабрадора, заляпаного висохлою червоною глиною, з реп’яхами в підшерстку та запахом дохлого краба від вух.

​Марк підготувався фундаментально. Хлопець одягнув старий жовтий прогумований плащ діда, що діставав йому до п’ят, і тримав у руках зелений садовий шланг, насаджений на кран.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше