По вуха в болоті!

   Никифор не знав точно, скільки він проплив. Майже одразу як він пірнув у болото, позаду почулось бряжчання і крики, а потім все затихло. Схоже, що Фенікс дав німфам останній бій. 

     А зараз, коли сил вже не залишилось, Никифор видерся на плавучу колоду і поглянув назад. 

    Ліс був далеко позаду, а ознак погоні не було. Зараз була слушна нагода перебинтуватись. Нек нарешті обламав стрілу, яка досі стирчала з ноги, і дуже заважала пливти. На щастя, лікувальні трави не зіпсувались у мішечку, тому дружинник зміг спокійно "підлататися". 

    Але при цьому він і не забував оглядатися навколо. Навряд чи місцеві жителі радо зустрінуть чужинця, коли навколо самі війни. 

    Никифор швидко перев'язав рану, але незапланований заплив дав про себе знати. Він почав ловити себе на тому, що кілька раз ледь не заснув. Щоб збадьоритися, Нек дістав із мішечка якусь гірку траву і підніс до носа. Сон як рукою зняло, і дружинник вже збирався пливти далі, тим більше, що до берега небагато залишилось. 

     - Чого ти такий сумний, добродію? - раптом пролунав голос. 

      Нек автоматично махнув мечем у бік, звідки лунав голос, і вчасно встиг зупинити його біля шиї дівчини.

     Вона начебто не помітила меча, і продовжила усміхнено дивитися на нього. Никифір опустив зброю, бо незнайомка була беззбройна. 

     Шкіра її була бліда і надиво чиста, очі жовті та виразні. Гарне каштанове волосся спадало на плечі, й разом із водорослями було єдиним що на ній з одягу.

     - Ти відбився від своїх, подорожній? - медовим голосом продовжила вона. - Як тебе занесло сюди? 

    Дружинник не міг нічого сказати, та наче скам'янілий дивився на неї. 

    Вона почервоніла, і опустилася з колоди у воду. Потім посміхнулася і протягнула йому руку:

    - Ходімо зі мною! 

    Без вагань Нек поклав свою руку на її, не спускаючи з неї очей.

     "- Яка ж вона прекрасна!" - Подумав він. - "Я ладен потонути за її очі!". Він піймав себе на тому, що майже без вагань довірився їй. Аж раптом він прозрів!

      Вона якийсь час лагідно тримала його за руку, а він усміхався їй. Але наступної миті він міцно схопив її за руку, трохи підтягнув до себе і рубанув мечем. Дівчина відчайдушно закричала і на якусь мить потонула в болоті. За цей час Никифор викинув руку, і став у бойову стійку.

      Замість прекрасної дівчини з під води випірнула потворна русалка. Вся вона була вкрита водоростями, багном і бородавками. Розтріпане волосся лежало на плечах, і з нього стирчали жаби. Губи тряслися з болю, а очі з ненавистю дивилися на Никифора. Через момент вона закричала скрипучим голосом:

      - Чужинець не піддався! На допомогу! Брати і сестри! Пошматуйте його! 

       Через якусь мить з води у різних місцях почали випливати інші русалки та русали. Та ще декілька великих створінь, які віддалено трохи походили на жаб.

      Менше ніж за хвилину Никифора оточило декілька десятків чудовиськ. Найзухваліші тягнули свої руки до нього, але він відганяв їх помахами меча. Так пройшло кілька хвилин, поки одна з русалок не пірнула під воду. В останній момент Нек зрозумів у чому підлість, і встиг відскочити, одразу тоді й перекинулась колода.

     Йому поталанило приземлитися на одну з гігантських жаб. Вона обурливо кумкнула, але одразу змовкла, коли меч прорізав її тушку. 

     Користуючись невеличкою паузою, Никифор поглянув у воду. Берег ось тут поряд, треба лише трохи проплисти в пришвидшеному темпі. Не дожидаючись поки русалки знову нападуть, він помолився усім богам і стрибнув у воду. 

     Його проводжала купа іноземної лайки, та якесь сміття, яким в нього намагались поцілити. 

     Кілька жахливих хвилин він плив до берега й ось! Рятівне нахилене у воду дерево. Він вчепився у гілку і підтягнувся. 

     Але не повністю. Враз, за його ногу вчепились холодні пальці, і з неочікуваною силою смикнули у воду. Нек чудом устиг вдихнути повітря, перед тим як його потягнули на дно. Він брикався та смикався, але руки русалки лиш міцніше трималися за ногу. 

     У цій густій суміші, яку з натяжкою можна назвати водою, було важко рухатись, а про можливість дотягнутися до зброї взагалі довелося забути.

     Він поглянув у гору, і побачив сонячні промені, що все віддалялись від нього. Віддалялись разом із шансами знову їх побачити. 

      Після стількох подій, коли до порятунку залишилося лиш протягнути руку, дружинник пішов на дно. 

    "Я врятувався від оточення Німф, від збожеволілого друга, від чаклунства русалки, але ось так загину? У водичці!?" 

      Повітря вже не було. Никифір зібрав у собі останні всі сили, й зігнувся навпіл. Таким чином він намацав руки потвори і почав стискати. За якусь мить монстр рефлекторно відпустив ногу, і Нек стрілою поплив у гору. Невимовний біль обпікав груди від недостачі повітря. Ось уже поверхня! Ось, майже...майже... Так! Та-а-ак!

       Він ковтав повітря, неначе пив його. Інший би вже святкував перемогу, але дружинник скористався моментом, щоб дістати меч. Так само раптово як і тоді, за Никифора вчепилась русалка, але на цей раз зі спини, обхопивши за шию. Разом вони каменем пішли на дно. Але на цей раз він був готовий.

      Повернувши меч лезом до себе, Нек завдав удару русалці у бік. Крізь воду почулось відчайдушне булькотіння. Руки чудовиська розчепились, а дружинник виплив. Через кілька секунд він уже втомлено впав на берег. 

      Сил у нього вже не було взагалі. Та потворам на те було байдуже. Вони вийшли на берег і почали погрозливо наближатись. Никифір стомлено намацав поряд меч, і опираючись на нього підвівся.

      "Можливо ще двох-трьох я заберу з собою!" - подумав він, і приготувався до, цього разу останньої битви!

      Його обступили з усіх боків, і вже майже напали. Та на землі поряд них щось впало і розбилося, після чого пролунав вибух. Русалки розлетілися навколо, а дружинника лиш трохи відкинуло. Вибух, у купі з ударом об землю, взяв своє. Никифор почав втрачати свідомість, і сил цьому протистояти вже зовсім не залишилось.
       Перед тим як поринути у пітьму Никифор чув іще якісь кроки, і скрипуче буркотіння...