Розділ 8

Заняття пройшли досить швидко. Впевнено можу сказати, що вже звикла. Якось дуже довго я була закрита від цього світу, а тепер розумію, що дарма. Хоча дуже часто згадую ті моменти, коли поруч були вони. Пам'ятаю, як завжди поверталася додому, а мама вже приготувала для мене найсмачніший на всьому світі борщ, який я просто обожнювала. А ще булочки з маком, чи домашнім варенням. Деколи я відмовлялася, бо намагалася сісти на правильне харчування чи дієту, але довше двох тижнів ніколи не могла протриматись.

Після пар я одразу ж подзвонила до тітки Люди, але через постійні затори вона сказала, що зможе приїхати в центр пізніше. Я ж вирішила просто погуляти містом. Сама не помітила як, але зупинилася біля улюбленої пекарні мами. Рука потягнулася до клямки, і я зайшла всередину, вдихаючи неймовірний аромат свіжої випічки. Мама завжди любила приходили сюди та купувати щось смачненьке, а я так раділа, коли бачила паперовий пакет з цієї кондитерської.

Я підійшла до стелажів та почала їх розглядати. Так багато еклерів, пончиків, булочок та тортиків, що мені захотілося скупити все, та зробила свій вибір на користь булочки з пломбіром. Мені не хотілося їсти на вулиці, тож просто підійшла до столу, який був тут лише один, та сіла на стілець. Відкусивши невеличкий шматочок, я широко усміхнулася, адже так сильно скучила за цим. Навіть згадала, коли ми з подругою приходили сюди на перервах між парами. Шкода, що ми з нею більше не спілкуємось.
Тітка Люда все ж добралася до центру, і ми пішли в кінотеатр. Спочатку було важко, адже коли побачила ці закохані парочки, одразу згадала, як часто ми ходили сюди з Олегом, але потім я все ж зібралася з думками та вирішила не зважати. Фільм був не дуже цікавим, але це допомогло мені хоч трішки забути про все. Здається, тітці Люді дуже сильно сподобалась ця романтична комедія, адже вона так щиро сміялася, що це навіть у мене викликало усмішку. Після фільму ми ще пішли по магазинах, але я так і не купила собі куртку. Натомість тітка скупила майже весь магазин.
— Ох, мені так сподобався цей фільм, — вона почала ділитися враженнями, коли ми вийшли з торгового центру. — А актор, що грав головного героя такий красунчик.
— Тут сперечатися не буду, — засміялась я, а жінка взяла мене під руку.
— Щось мені так не хочеться повертатися додому, — сказала тітка та глянула на мене краєм ока. — Ти не проти ще погуляти трохи містом?
— Залюбки.
— От і чудово!
Ми пройшлися по центру, а я зробила їй декілька фотографій. Тітка зараз виглядає такою щасливою. Можливо, у неї навіть хтось з'явився? На вулиці вже стемніло, а холодний вітер неприємно обдував обличчя. Тітка Люда запропонувала сходити кудись на каву, а я погодилась й повела її до такої знайомої кав'ярні.
Ми зайшли всередину та сіли за один зі столиків, а я підійшла до Роми, щоб зробити замовлення.
— Радий тебе знову бачити, — усміхнувся мені хлопець та кивнув у сторону тітки. — Здається, це вперше ти тут з кимось.
— Так вийшло, — просто відповіла я та зробила замовлення.
— Я принесу вашу каву, — сказав хлопець.
— Добре, дякую.
— Сподіваюсь, що в тебе все добре, — раптом заговорив він, а я трохи розгублено глянула на нього.
— Так, зараз у мене досить непоганий період.
— Хочу нагадати, що моя пропозиція ще досі в силі.
— Яка пропозиція?
— Прогулятися містом. У мене все ще є надія, що ти колись погодишся.
— Я подумаю, — просто відповіла я та попрямувала до нашого з тіткою столика.
Вона усміхнулась мені, коли я сіла навпроти, але ця посмішка мені зовсім не сподобалась.
— Що таке? — спитала я та уважно подивилася на неї.
— Та нічого, — тітка просто знизала плечима.
— Ти сьогодні якась по-особливому радісна, — зауважила я та помітила, що їй на телефон прийшло повідомлення. Вона швидко прочитала його та мило усміхнулася, а потім почала щось друкувати. — Мені здається, чи у тебе хтось з'явився?
— Ну я б не сказала, що це щось серйозне, але в нас у лікарні з'явився новий лікар, — вона сором'язливо відвела погляд. — Він старший за мене, але зовсім трохи. Ми познайомилися і між нами з'явилася симпатія. Не знаю, що з цього вийде, але мені приємно з ним спілкуватися. Навіть дуже.
— Я так рада за тебе, — широко усміхнулася та взяла її за руку. — Ти справді заслуговуєш цього.
— А ще виявилось, що ми були знайомі раніше. Коли я проходила практику в одній з лікарень, то він був інтерном. Ми навіть спілкувалися трохи, але в нього вже тоді була дружина.
— А де вона зараз?
— Ваша кава, — перебив нашу розмову Рома. — Смачного вам.
— Дякуємо, — усміхнулась йому тітка, а коли він пішов, то нахилилася ближче до мене. — Цей хлопець не зводить з тебе погляду.
— Та ні, тобі здалося, — сказала я та трохи нахмурилась.
— Ну не знаю, але він дуже милий, — вона надпила свою каву та задоволено усміхнулася.
Потім тітка розповідала про свою роботу, але ми так і не повернулися до того чоловіка, з яким вона зараз спілкується. Можливо, з цього дійсно щось вийде, адже я дуже рада, що вона відчуває себе щасливою.

Ми допили каву та повернулися додому, а мене все ще хвилювало те, що Рома знову запросив мене погуляти з ним. Звісно, я могла б погодитись, бо він справді здається непоганим хлопцем, але ця обручка завжди зупиняє мене.

Наступного дня мені потрібно було йти на тренінг, тож я посиділа на парах до першої години, а потім просто не знала, що робити стільки часу. Знову гуляти містом мені не дуже хотілося, але й повертатися додому на декілька годин нема сенсу.
— Дівчата, хто піде зі мною в салон суконь? — раптом спитала Ярина, коли ми вийшли з аудиторії.
— Коли? Зараз? — Олена глянула на подругу.
Я звикла до компанії дівчат, тому мені вже навіть приємно було з ними спілкуватися. Та й вони, здається, уже встигли нормально сприйняти мою присутність. Особливо, Олена, яка спершу мене недолюблювала.
— А навіщо тобі сукню? — поцікавилась я.
— На наступну суботу я маю йти на весілля до своєї двоюрідної сестри, але так і не змогла знайти гарну сукню, а часу залишилось дуже мало.
— Я можу піти з тобою, — сказала я та глянула на годинник. — У мене ще п'ять годин вільних.
— Чудово! Оленко, а ти? — Ярина подивилася на дівчину.
— Тільки якщо ми потім підемо кудись поїсти. — відповіла та, чим змусила нас засміятися. — Я страшенно хочу чогось смачненького.
— Добре, бо я завжди підтримую тебе в плані їжі. — усміхнулась Ярина та прочитала якесь повідомлення в себе на телефоні. — Усе, ходімо.
Ми зайшли у великий магазин різних суконь, а я заворожено розглядала їх. Завжди любила такі різні речі, а ось ці довгі блакитно-сірого кольору мені дуже сильно сподобались. Тут було ще й дуже багато весільних суконь. Я мимовільно глянула на свою обручку та покрутила її навколо пальця. Можливо, я вже була б заміжня, або вибирала б собі сукню. Напевно, я б обрала якийсь скромний варіант, але щось дуже ніжне. Якось сльози самі по собі з'явилися на очах, але я швидко та непомітно їх витерла та сіла на диванчик біля Олени. Ярина вже приміряла близько десяти суконь, але ніяк не могла обрати. Виявилось, що ми з Оленою порадниці нікудишні, адже всі плаття так підходили дівчині, що мені сподобалося все.
— Ну і нащо було вас брати, якщо ви навіть не можете допомогти мені обрати? — дорікнула Ярина.
— Я ж кажу, щоб ти взяла те зелене, — сказала я, а Олена похитала головою. — Воно дуже гарно пасує до твого темного волосся. Ну й Оленка зі мною погоджується.
— Вона просто вже хоче їсти. — Ярина важко видихнула та знову подивилася на себе в дзеркало. — А мені так подобається ця червона.
— Тоді бери її.
— Не знаю.
— Все! Бери червону й пішли. — Оленка піднялася та взяла свою маленьку сумочку. — Я вже скоро тут помру з голоду.
— Ой, не перебільшуй.
Ярина все ж взяла червону сукню, але потім, коли ми сиділи в кафе, постійно говорила, що варто було взяти іншу. Як сильно ми не намагалися її переконати в іншому, вона навіть не хотіла слухати. З ними я провела майже весь свій вільний час і якби випадково не глянула на годинник, то забула б про тренінг. Я швидко зібралася та попрощалася з дівчатами, адже у мене було всього лише п'ятнадцять хвилин, щоб добратися до того будинку. Приблизно стільки часу й треба було, але я справді втомилася сьогодні цілий день ходити на підборах, тому трішки й запізнилася. Та схоже, що не лише я, адже вже біля під'їзду я помітила Остапа.
— Запізнюєшся, Марто, — сказав він, коли я підійшла до нього. Як завжди, без привітання.
— І тобі привіт, — відповіла я та примружила очі. — Ти теж запізнюєшся.
— У мене була важлива причина. Я радий, що ти все ж таки вирішила прийти, — він усміхнувся та відчинив двері під'їзду, пропускаючи мене. — Проходь.
— А ми сьогодні будемо знову щось розповідати, чи може ти розкажеш свою історію? — спитала я, коли ми підіймалися сходами.
— Поки ти будеш ходити на ці тренінги, то я не розкажу, — відповів він, а я нахмурилась та різко розвернулася до нього.
— Тобто?
— Ти — моя студентка, — він уважно глянув на мене, але я помітила легку усмішку. — Звідки я можу бути певен, що ти не розкажеш мою проблему всьому університету?
— По-перше, я майже ні з ким не спілкуюся, а по-друге...
— Що, по-друге? — під його проникливим поглядом мені завжди було ніяково, а зараз, у цьому темному під'їзді, ще більше.
— Можна я писатиму в тебе дипломну? — раптом спитала я, хоча і сама не очікувала такого.
— Ого, здивувала ти мене, — чоловік просто засміявся, а я ж говорила це серйозно. — Ходімо, бо вже далеко за шосту.
— Ну то що? — перепитала знову я, але він просто пройшов повз та відчинив двері.
Остап махнув рукою, щоб я пройшла всередину, так і не сказавши мені своєї відповіді. Треба було навіть не говорити цього, адже ясна річ, що він не погодиться. Та якщо подумати, то він і не відмовився.
— Ти знаєш, що вже пройшло десять хвилин відколи почалося заняття? — прямо спитала Аріна в Остапа, а коли помітила мене, то взагалі зробила здивований вираз обличчя. — О, і принцеса тут з'явилася. Чесно кажучи, зовсім не очікувала знову тебе побачити.
— Я теж дуже рада твоїй компанії, — зі сарказмом сказала я та повісила своє пальто на вішалку.
— Ріно, не хвилюйся через моє запізнення, — сказав їй Остап. — Ти ж знаєш, що в мене є ще й інші справи. Значить, сьогодні доведеться вас трішки затримати. Добровільно, звісно ж.
— Або обійтися без чаю, — сказала вона, а він просто засміявся.
— Ну ти точно без чаю не обійдешся. Сьогодні наше заняття присвячене хорошим спогадам. Це може бути якийсь приємний момент дитинства, чи навіть вчорашнього дня. Ну що ж, почнемо ми знову ж таки з Катерини, але в кінці всього заняття я поділюсь з вами найщасливішим моментом з мого життя.