X 16:03. Понеділок. Готель

Сизоненко прямував до готелю. Слідчий суддя задовольнив його клопотання і надав право проводити обшук в кімнаті №3 де і сталося отруєння товариша Каптицького, бізнес партнера Симоненка Ігоря Степановича.

Біля готелю вже чекав Каптицький. Він посміхнувся побачивши слідчого і мовив:

- Якщо чесно, я не думав, що ви так швидко отримаєте дозвіл.

Той відповів:

- Стараємося працювати оперативно.

- Зрозуміло.

- Ви з адвокатом?

- Ні. Мені нічого боятися. Тим більше я і сам за освітою юрист.

- Тоді не будемо зволікати.

В середині в холі готелю була та ж адміністратор, що сьогодні зранку. Вона поглянула на двох осіб, що до неї наближалися.

Сизоненко простягнув їй дозвіл на обшук і сказав:

- Я маю провести обшук.

- Що від мене потрібно? – запитала адміністратор.

- Та власне нічого. Хоча допоможіть нам знайти двох понятих.

- Добре. Двоє наших техпрацівників підходить.

- Так звісно.

Адміністратор кудись набрала по мобільному. Невдовзі прибули техпрацівники.

- Доречи, як до вас звертатися? – запитав слідчий адміністратора.

- Оксана Іванівна. – відповіла та.

- Оксано Іванівно. А у вас є запасний ключ від номеру.

- А у вас же здається був – мовила вона глянувши чи то на Сизоненка чи то на Каптицького.

- Ні тим ключом, який був при померлому, ми не можемо скористатися. Він один з доказів.

- Зараз знайду ще один.

Після того як ключ було знайдено, слідчий, адміністратор, бізнесмен та двоє понятих підійшли до потрібної кімнати.

Коли двері номеру були відчинені і всі п’ятеро зайшли туди, їхній ніс вловив просто нестерпний запах алкоголю, який ніби замінив собою повітря.

Кімната була простора. Під вікном стояло ліжко. Справа від ліжка стояли стіл, а трохи далі, біля стіни, шафа. Зліва від ліжка стояв невеликий диванчик. Напроти диванчика стояв невеликий столик, застелений білою скатертиною, яка звисала до підлоги. На столі стояли пляшки з під алкоголю. Зліва від входу в кімнаті були двері, які вели до вбиральні.

Щоб хоч якось позбутися запаху алкоголю, адміністратор скомандувала техпрацівникам відкрити вікно на провітрювання. Що і було зроблено. Кімнату почало наповнювати свіже повітря.

Сизоненко оглядав кімнату. Він підійшов першою справою до столу з пляшками. Його цікавила пляшка з вином, з якої пив померлий. Але серед усіх пляшок, що стояли на столі не було жодної з під вина.

Слідчий озирнувся навкруги. В нього виникла одна думка. Він глянув на Каптицького, який пильно стежив за ним.

- Олег Миколайович. А ви казали, що тут мала відбутися ділова зустріч. Але я не бачу ніяких документів.- запитав він у бізнесмена.

Той мовчав.

- Ви їх забрали – звернувся Сизоненко знову до Олега Миколайовича.

- Так. Я забрав. – відповів той.

- Отже, ви були сьогодні тут після ранкового допиту.

- Я вирішив, що слідству не потрібні мої з Ігорем бізнес справи.

- Ви випадково не викинули пляшечку з під вина. А то я її ні де не бачу.

- Ви що думаєте, що я б хотів знищити докази. Я ще раз повторюю. Я забрав тільки документи.

Слідчий запитав в техпрацівників чи ті не заходили до кімнати, щоб прибрати. Ті відповіли, що Оксана Іванівна сказала їм не заходити в зв’язку з тим, що приходила поліція. Тим більше клієнт ще був не покинув номер. Адміністратор підтвердила їх слова.

Сизоненко, ще раз переглянув пляшки на столі, але потрібної не було. Він почав відходити від столу, як його нога щось зчепила. Почувся звук характерний для пляшки, яка котиться. Петро Сергійович нагнувся, піднявши скатертину він заглянув під стіл. Там дійсно лежала якась пляшка. Він обережно дістав її. То була пляшка з під грузинського вина. Він показав її Каптицькому і запитав:

- З її пив Ігор.

- З її. А ви мене вже били чуть не звинуватили у знищенні доказів пане слідчий – відповів Олег Миколайович.

Слідчий нічого не відповів. Він продовжив обшук.

Так минула і година. Більше нічого цікавого обшук не дав. Тож склавши всі протоколи, слідчий поїхав назад у відділок.