Джейкоб

Зоріна... Останнім часом вона займає всі мої думки. Я розумів, що ця дівчина викликає в мені щось дивне. Це так незрозуміло для мене. Як середня дитина королівської родини, я мав повне право обирати самостійно свою долю. Тому я приїхав викладати в Академію Непростих. Щось мене кликало сюди. І тепер я розумію, що причиною цього стала саме Зоріна. І я сам не знаю чому. Можливо, це і є закоханість. А я ж ніколи не мав навіть сильної симпатії. В Королівській Академії в мене була дівчина Глорія, принцеса лісового народу, проте це протривало лише пів року. А з Зоріною все зовсім інакше. Я хотів її бачити, чути. Хотів бути весь час поряд. І це так незвично, адже я ще ніколи не відчував чогось подібного.                                                                                                                                    

І тепер, коли в нас канікули, я міг бачити її доволі рідко. І коли батько прийняв рішення запросити Марка та його онучку на різдвяну вечерю, я був лише за. Я міг побачити Зоріну. А от мої сестри відреагували зовсім по-іншому.                                                                                                                

Еланія старша за мене на три роки і є спадкоємицею престолу. Вона завжди думає про те, що, в першу чергу, буде краще для Валорії. І так як Марк генерал армії, що не раз рятував нас від смерті, це була вигідна дружба. А от Кларісса була не задоволена. Вона молодша від мене всього на один рік. Проте те, що вона найменша в родині її неабияк дратувало, адже трону їй точно не бачити. Ще й ставлення в неї до вампірів не королівської крові чи без вищих чинів лишало чекати кращого.                                

Та мені було все рівно. Вже сьогодні я побачу дівчину, що займає важливе місце в моєму житті. І я просто уявити не можу, як пройде вечеря. Сподіваюсь, що все буде добре.