РОЗДІЛ 8

Дерія

Я не знаю про що Сайрен розмовляв з королем за зачиненими дверима, але, здається, вони обидва залишилися задоволені розмовою. Хіба що Його Величність виглядав усе таким самим задумливим та похмурим.

Втім, його можна було зрозуміти. Адже обидва його сини тепер знаходилися в лазареті в результаті нападу.

І це ще не враховуючи молодшої принцеси сусіднього королівства. Якби на місці Вільярда був хтось ще, політичного скандалу було б не уникнути.

Коли настає час йти, обійнявши мене, брат просить Кікі приглянути за мною, й розчиняється у магічному вихорі. Батько Торна та Сайрена зник ще раніше, певно відправився вислуховувати звіти, стосовно обшуку території академії.

Коли останній “відвідувач” відбуває, пан Зіглєр гасить світло у залі, й прямує до свого кабінету.

Щойно за ним зачиняються двері, змахнувши крильцями, Кікі перелітає з шухлядки на мою подушку, намагаючись влаштуватися на ній зручніше.

— То що, ти вирішила піти по стопах Ранмара і стати слідчою? — гмикає вона, звертаючись до мене.

Я кидаю погляд на ліжко, в якому так само влаштувався Торн, й важко зітхаю. Навіть якщо він підслуховує, нічого не можу з цим зробити. Адже зараз мого запасу сил не вистачить навіть на слабеньке заклинання тиші малого радіусу.

— Нічого такого я не планувала, — шаріючись, тихо промовляю я, — Просто не змогла сидіти, склавши руки, коли це сталося.

— Ах, так, — мрійливо зітхає фея, — Перше кохання… Чисте та невинне.

— Припини! Ми просто друзі. Тож не вигадуй зайвого.

Кинувши на неї похмурий погляд, я відвертаюся. Це точно не те, що я хочу обговорювати, коли Торн лежить на сусідньому ліжку, навіть якщо він непритомний. І тим паче неподалік від Сайрена.

— Так-так, звісно, — гмикає вона, і наслідує мій приклад, позираючи у бік молодшого принца, що лежить до нас спиною, — Я усе розумію…

І так при цьому посміхається, що я не стримуюся й роздратовано накидаю на неї ковдру, від якої вона з легкістю ухиляється.

Це не дивно, адже Кікі — не абияка фея, а сама справжня бойова. Причому одна з найсильніших. Що, звісно, неможливо передбачити, зважаючи на її милий та невинний вигляд, й легковажну манеру розмови.

Усе це — не більше, ніж прикриття. Мабуть, навіть краще за невидимість. Адже ефект несподіванки може стати вирішальним у будь-якій битві.

— Годі тобі, — пирхаю я, а тоді вкладаю голову на подушку поряд з нею. В мене ниє шия і голова. Усе, чого я зараз хочу — це заплющити очі та відпочити, — Давай краще спати. Не хочу провести тут ще кілька днів, через те, що пану Зіглєру не сподобаються темні кола під моїми очима.

— Твоя правда, я ще хочу потрапити на ярмарок. Кажуть в цьому році він буде незабутній!

Я шоковано вирячую на неї очі, й хочу запитати чи вона справді збирається піти туди зі мною, враховуючи усе, що сталося, та фея вже спить, прилаштувавшись поряд з максимальним комфортом, і мені не лишається нічого, крім як змиритися. Та й місця однаково достатньо.

А от заснути якийсь час не вдається. В голові, наче бджоли, рояться думки щодо нещодавнього нападу та усі мої підозри.

Досі Сайрен здавався мені найімовірнішим підозрюваним, але зараз… Більшість підозр падає на лорда Кембета. Адже сини короля стоять на шляху в його дітей до трону.

Але ось так нападати на Сайрена, замість зробити його головним підозрюваним у вбивстві Торна, й таким чином підставити себе… Якось дивно та безглуздо.

Також я не можу так просто викреслити лорда Двайра зі списку підозрюваних. Адже помста — не гірша мотивація. До того ж він теж був у Чорній пустелі… Але навіщо йому нападати на нас із Сайреном?

Зітхнувши, якийсь час я просто дивлюся у стелю, що губиться в темряві.

Можливо я зробила помилку. Якби я відразу спитала в Зір’єна ім’я вбивці, ми з Сайреном не опинилися б у такій небезпеці. Хтозна-якою була б плата, але навряд плата була б страшніша за смерть.

Звісно, коли маєш справу з богом омани, ніколи не буває занадто просто. 

“Я попереджав тебе. Ті, що укладають зі мною угоду, ніколи не отримують те, чого хочуть, а плата не забариться. Вона ніколи не буває справедливою.”

Слова Зір’єна відлунюють в моїй голові  попередженням.

Так. Не слід шукати “легких” шляхів. Я маю підозрюваних. Маю план. Усе, що мені треба — це дотримуватися його. Перевірити теорії. До того ж над справою працюю не лише я. Слідчі, дізнавачі, навіть легендарний Тіньовий загін!

Ким би не був вбивця, йому ні за що не уникнути покарання. Його неодмінно спіймають.

Мабуть, тому, зрештою, Вільярд і погодився мене залишити.

— Щось ти не поспішаєш засинати, — тихо зауважує Кікі, сідаючи на подушці, — Ти надто гучно думаєш.

— Пробач. Просто що більше я про все думаю, то заплутанішим усе здається.

— Ну…  Такі справи зрідка бувають простими. Хіба що коли вбивцю ловлять на гарячому. Але зазвичай до таких речей, як вбивство королівських спадкоємців, готуються розумніше. Бо попастися — це однаково, що підписати собі вирок. Тут легким покаранням вже не відбудешся. А враховуючи те, що ти також ледь не загинула… Ця справа для слідчих — найпріоритетніша. Жоден щур не втече.