Розділ 4

— Тоді домовились.

Його голос звучав спокійно, але Марта все одно відчула, як по спині пробігло тепло.

На даху стало незвично тихо. Вітер ущух, а шум міста десь унизу перетворився на глухий фон.

Він стояв надто близько.

Дивився так, ніби тепер між ними справді щось змінилося.

І найгірше — Марту це не відштовхнуло.

Він відвів пасмо волосся з її шиї повільним, майже звичним рухом.

— Ти навіть не розумієш, у що щойно вплуталась, Персифоно.

— То поясни.

На його обличчі з’явилася коротка усмішка.

— Тепер усе навколо почне рухатися інакше.

Марта дивилась на нього мовчки.

— А ти?

Він затримав погляд на її губах.

— Я вже давно не та людина, якою був.

У його голосі не було звичної іронії, і це збивало з думок сильніше за будь-які слова.

Вона сама скоротила відстань між ними.

Можливо, через втому. Через образу. Через бажання хоча б ненадовго перестати думати про Артема.

А можливо, тому що її тягнуло до цього чоловіка від самого початку.

Поцілунок вийшов неквапливим, майже обережним.

Він притягнув її ближче за талію, і Марта відчула запах диму, шкіри та прохолодного нічного повітря.

Вона тихо видихнула, коли його пальці ковзнули вздовж її спини.

— Ти ще можеш передумати, — сказав він тихо.

Марта похитала головою.

— Не хочу.

Після цього він поцілував її вже інакше — без стриманості, ніби терпіння справді закінчилося.

Марта стиснула пальцями тканину його сорочки, а він тихо усміхнувся їй у губи.

— Ось так ти виглядаєш справжньою.

Поруч із ним вона раптом переставала бути дівчиною, яку зламали.

Не думала про зраду. Не згадувала, як боляче було ще вчора.

Поруч із ним вона знову відчувала себе живою.
Він притулився чолом до її чола.

— Завтра все почне ставати на свої місця, — тихо сказав він. — І Артем це побачить.

— А натомість?

Його великий палець ковзнув по її нижній губі.

— Просто будь чесною зі мною.

Марта нервово всміхнулася.

— Звучить підозріло легко.

— Насправді це найскладніше.

І вперше за довгий час вона усміхнулася без примусу.