Розділ 1

Вона отримала повідомлення в ту ніч, коли її світ остаточно розсипався, розвалювався на очах.

Квартира пропахла їх парфумами. На кухні стояли два келихи від вина, а в спальні — чужа жіноча сережка, залишена так недбало, ніби насмішка.

Марта сиділа на підлозі біля ліжка. Сильно стискала телефон у тремтячих пальцях. Її хлопець навіть не заперечував, не просив пробачення, не виправдовувася. Просто сказав:

— Ти стала надто… правильною. Нудною.

Двері грюкнули.
І вона залишилась сама.

За вікном шумів дощ. Ніч ковтала вогні міста, а всередині Марти щось повільно вмирало.

Телефон завібрував.

Невідомий номер.

«Я можу запропонувати тобі дещо краще, ніж кохання.»

Вона нервово всміхнулась.

— Псих якийсь…

Та повідомлення прийшло знову.

«Він зрадив тебе через свою слабкість. Я ж хочу тебе через таою силу.»

Її пробрав тихий, липкий страх.

«Хто ви?»

Відповідь з’явилась миттєво.

«Той, кого люди називають дияволом.»

Марта закотила очі, але чомусь не змогла заблокувати номер.

«І що вам треба?»

«Щоб ти стала моєю жінкою.»

Її серце пропустило удар.

Наступної миті світло в квартирі згасло.

У повітрі з’явилося щось дивне — солодке й тривожне водночас.
А за мить вона побачила його.

Чоловік стояв біля вікна, ніби завжди був тут. Високий, у чорному пальті, з темним волоссям і очима, в яких горіло щось нелюдське. Не очі чудовиська. Вони були дуже красивими.

— Ти… справжній? — прошепотіла Марта.

Він ледь усміхнувся, не відводячи погляду.

— На жаль для твого колишнього — так.

Він повільно підійшов ближче.
Без поспіху.
Наче знав: вона вже не зможе втекти.

Вона хотіла відійти, але не змогла.
Його присутність тиснула занадто сильно — тепла,небезпечна, майже п’янка.

— Чому я? — її голос став тихішим.

— Бо ти стояла на межі. А люди на межі завжди найчесніші.

Його пальці торкнулись її підборіддя.

Легко.
Майже ніжно.

І від цього дотику по шкірі пробігла хвиля жару.

— Я не продаю душу, — прошепотіла вона.

— А я не прошу душу, Марто.

Він нахилився ближче.
Так близько, що вона відчула запах диму, дорогого віскі й ночі після грози.

— Я пропоную тобі владу. Бажання. Життя, у якому тебе більше ніколи не принизять.

Його погляд ковзнув по її губах.

— І себе.

Марта мала відштовхнути його.
Сказати «ні».
Злякатись.

Натомість її пальці самі стиснули тканину його пальта.

Диявол усміхнувся так, ніби саме цього й чекав.

— Обережно, — тихо промовив він. — Я дуже швидко стаю залежністю.

Найбільше Марта боялася не його слів, а того, що частина її вже погоджувалась.