Глава двадцять друга

Літня ніч на Півночі була як ніде короткою, проте не сьогодні. Місяць хоч і висів низько, але небосхил він не полишав, адже навіть Місяць бажав знати, чим закінчиться протистояння між монашим воїнством і породженнями Демона Мари.

У Місті Троянд було холодно. Розкидана по вулиці вода в пляшках повністю заледеніла, банки з протеїновою пастою полопалися від перепаду температури. І навіть попри все це, щокастий Місяць струсив із себе тонке покривало з хмар, щоб із новою силою підсвітити вулицю.

Ось-ось почнеться дуель між найсильнішим чудовиськом у місті та найдосвідченішим мисливцем на чудовиськ у радіусі 10-ти тисяч кілометрів.

Місячне сяйво падало на спину Чемпіона храму імені Священномученика Явора, місячне сяйво освітлювало і його шлях угору, на мертву гору. А ще місячне світло било в обличчя монстру, що стояв на вершині гори і в руках тримав косу Буера.

Не можна було сказати точно, чи заважало пряме місячне світло чудовиську, адже воно від народження не мало очей.

Лідер «чорних» помітив на горі своїх повалених братів. Кожному він колись допоміг пройти складну ініціацію в храм Явора, а просто зараз малі породження Мари затягували їхні тіла вище, роблячи гору з трупів ще більшою.

Чемпіон у чорному зняв із плеча свій довгий кистень і на ходу почав розкручувати тягарці на ньому. Настала його черга підкорювати гору.

Якщо остання година і навчила чогось породження Мари, то це остерігатися тих, хто закутаний у чорне. Із самих підступів у монаха з кистенем летіло все, що погано лежало на мертвій горі. Летіло взуття, обглодані кістки й дитячі візочки. Усе розбивалося об ту залізну «парасольку», що Чемпіон Явора невтомно розкручував перед собою.

Швидко перепало й тим породженням Мари, що вирішили перевірити важкий кистень у ближньому бою. Здоровенні важки на ланцюгах крутилися надзвичайно швидко, і не бачили в демонічній плоті перепони. Дворучний кистень не мав магічних властивостей, хоч кінетична енергія, що передавалася через нього, воістину могла вражати.

Грушоподібні важки навіть не сповільнювалися, коли проходили крізь тіла поганців.

Коли рахунок убитих дітей-демонів перевалив за півтора десятка, Чемпіон із кистенем більше на них не відволікався. Він свердлив поглядом монстра, що стояв на вершині гори.

Щоб тримати на відстані менше чудовиськ, головному іноку Явора достатньо було використовувати тунельний зір у комбінації з довжиною його зброї. Палиця, що скеровувала потрійний пензель, рухалася плавно, а от у який бік розкрутиться оця косичка зі сталі, ніхто з породжень Мари передбачити не міг.

Монстр на вершині гори підняв тіло юнака в чорній робі й демонстративно утримував його на витягнутій руці. Коли Чемпіон Явора впізнав обличчя і згадав ім'я цього інока, чудовисько жбурнуло занепалого воїна просто під рухомий кістень.

Лідер чорних іноків заздалегідь прибрав зброю вбік, щоб спіймати свого мертвого брата, і в цей же час підлий демон із косою здійснив свій стрімкий випад.

Чемпіон Явора не міг терпіти існування підлого чудовиська ні секундою більше. Разом зі своїми сентиментами, назустріч чудовиську він жбурнув і тіло брата, якого він щойно спіймав.

Монстр підпірнув під труп, що летів у нього, але внизу його вже зустрічав потрійний кістень. Чорний інок не встиг у ту мить добре розкрутити зброю, тож ані палиця, ані важки не досягли обличчя найсильнішого з породжень Мари.

Цієї ж години, один із дрібних монстрів Мари спробував напасти на Чемпіона Явора ззаду, поки той був зайнятий рибою більше. Ця дрібнота померла випадково, в момент, коли старший інок поніс свою палицю назад для замаху.

Продовження битви між новим сином Мари і найсильнішим іноком Явора було нехитрим, і водночас заворожуючим. Поки одягнений у чорну робу воїн шукав, наскільки швидко і сильно його супротивник може атакувати, старший син Демона промацував запас витривалості цього Яворопоклонника.

Олег тим часом схаменувся, і його основні почуття повернулися до колишньої гостроти. Вітер задув йому лисину - значить голова вже обросла новим шаром шкіри. Однозначно, навіть для Олега були речі цікавіші, ніж його нова зачіска.

Протиборство на мертвій горі тільки розпалювалося, і Олег, не полишаючи свого місця, приєднався до решти спостерігачів цієї сутички.

Око Олега не могло вловити кожен із рухів дуелянтів. Навіть попри те, що ні в кого з них ще не вийшло поранити свого ворога.

Усе ж, дещо стало очевидним - немає коси, яка зможе парирувати цей важкий кістень. Здогадка Олега незабаром підтвердилася, адже після чергового брязкотіння зброєю, ніс у коси не витримав і відлетів убік.

Поломка зброї не загальмувала безокого монстра, аж ніяк, тепер він навмисно намагався влучити косою в обертовий кістень. Монстр почав розуміти, що він слабший і що пощади він не дочекається, тому й удари його ставали злішими.

Решта іноків Явора тонко вловили емоційну незрілість сина Мари і почали активно аплодувати стійкості свого Чемпіона. Західним діалектом вони вигукували слова підтримки старшому іноку, і це швидко позначилося на невпевненому у своїх силах чудовиську.

Безокий монстр скоро дійшов до психозу, що наступав. Його удари тупою косою ставали дедалі лютішими, кривішими. Колись елегантна зброя Чемпіона Праведного Слива розколювалася у глядачів на очах.