Глава дев'ятнадцята (присутня ілюстрація, буде додана коли пост.імг знов запрацює )

На міській набережній світили приземкуваті лампи та ліхтарні стовпи. Здебільшого працювали все ж таки лампи, адже білі монахи зі Школи Святої Дірки від Дупи просто зараз виривали ліхтарі під корінь.

Гусінь занадто велика. Кожен зі стовпів, що летів у її бік, гарантовано потрапляв у неї. У гусениці не було видно ні де знаходяться її очі, ні де її щелепи. Змагання з метання дротиків серед учнів Школи Святої Дірки теж ніяк не виникало.

М'ясна гусінь піднялася і закрила своєю тушею місячну дорогу. Перебуваючи в тіні колосальної тварюки, монахи-воїни спостерігали, як глибоко скубане черево в цієї жирної личинки.

Під вагою своїх же боків, розрив уздовж тулуба гусениці продовжував розширюватися. Ніщо настільки велике не може існувати на суші, і навіть аватар Демона Мари повинен підкорятися фундаментальним законам природи.

Зі шкіряного покрову двохвостої гусениці в різні боки почали вилазити дитячі руки. Рученята, що виросли поруч із розтертим на м'ясо животом, зішкрібали звідти місиво і розкидалися цим фаршем на всі боки.  

Для тих монахів, хто ще був далекий від міської набережної, гусениця вкрилася легким ворсом.

Багато хто з бродячих монахів Святого Ігуана, один чемпіон храму Святого Вінчі, а також усі послідовники Праведного Слива і бойові представники храму Мари на ходу додумували, що це за персиковий пушок з'явився на двохвостій гусіні, і чому він так хаотично ворушиться.

Чудовиську навпроти набережної було складно стояти. Гусениця продовжувала рватися надвоє, від чого вона втрачала цілісність і тому баланс.

Двохвостий аватар уже почав повільно падати на вмерзлий у лід понтон, а коли гусениця Мари повністю плюхнулася на набережну, кілька монахів Святого Вінчі виявилися розчавленими нею.

Камінь, бамбукові дошки і метал злетіли в повітря. Гул від удару сколихнув море, похитнув лід, землю і вікна прилеглих будинків. Парк-набережна міста Троянд різко стала непридатна для майбутнього дозвілля і занять фізичною культурою.

Двохвоста гусінь порвалася вже наполовину і більше не рухалася. Здається, після падіння вона одразу здохла.

Крики паніки. Запитання. Жах.

Коли Олег тільки приїхав у місто Роз, він влаштував пожежу, щоб створити з нього приманку для якогось Демона. Невже тоді він готовий був битися з чимось на кшталт "цього"? А зараз?

Лідер монахів Святого Вінчі від злості почав дихати носом частіше і прискорив свій біг до набережної. Взуття його дзвеніло і чавкало. А мокра роба залишала за собою краплі морської води.

Двохвоста гусениця тільки прикидалася мертвою. Коли люди в жовтих робах підійшли до неї ближче, гусінь одразу ожила і почала крутитися з боку в бік. Ще кілька необережних монахів Святого Вінчі зникли в неї під складками.

Пилова завіса почала потроху спадати. Аватар Мари став ще більшим у розмірах. Гусениця продовжила повзти вперед, тепер уже сушею.

Червоний силует злетів над набережною. Поза сумнівами - це був старий монах-воїн на ім'я Риба.

Вітер грався з мішкуватою робою настоятеля без храму. Чемпіон зі Школи Святої Дірки від Задниці підкинув старого так високо в повітря, як міг.

Перед тим, як сила тяжіння змусить червоного ченця повернутися на землю, йому треба знайти під хмарами його сходинку. Стоячи на ній, він зможе краще прицілитися.

Очі настоятеля Риби не побачать небесної сходинки, її можна тільки відчути внутрішнім вухом. У момент, коли старий Риба перестане набирати висоту, але й не падатиме, у нього буде та мить, щоб постояти на небесній сходинці. Вона з'явиться тільки для нього і нікого іншого.

Монах у червоному взяв великий золотий ключ двома руками. Він замахнувся цією незвичною зброєю в бік двохвостого аватара Мари в готовності завдати удару.

Коли Риба торкнувся носками небесної сходинки, його золотий ключ почав опускатися вниз. У повітрі пролунав тремтячий дзвін як від великої музичної чаші. Дзвін обволікав і поглинав під собою всі звуки. Олег навіть перестав чути, як він біжить по льоду.

Олег моргнув, і двосторонній ключ у руках червоного ченця збільшився в тисячу разів. Половина борідки у золотого ключа виблискувала під місяцем і збирала на собі світло небагатьох ліхтарів і ламп. Інша половина борідки розділила двохвостий аватар Мари рівно навпіл.

Ключ пройшов крізь десяток метрів гнилого м'яса і застряг у набережній.

Гусениця перестала рухатися. Перестали ворушитися й тисячі рук, що росли з неї. Цього разу двухвоста гусениця здохла по-справжньому.

Майстер Риба залишився висіти високо в повітрі. Він утримувався руками за шийку найбільшого ключа у світі.

- Що це за ключ такий? - подумали багато хто, але вголос запитав лише один здивований голос. Озвучила це питання одна з монахинь-воїнів із храму Праведного Слива.

Не рахуючи Лули, тільки серед монахів у зелених робах було небагато жінок.

- Загублений Ключ Короля, - на бігу відповів Гуан. Усі, хто біг поруч, повернулися в бік сірого монаха. - Я тільки чув, що так його називають наші брати з храму Святого Хавкіна. Це все, - з паузами на вдихи, доповнив Гуан.

Легені Олега розривалися від безперервного бігу з великим обтяженням. Він не хотів збивати й так важке дихання і нічого більше не питав у Гуана. Водночас Олег сподівався, що монахи, які біжать поруч із ним, зможуть прочитати його думки.