Глава вісімнадцята (присутня ілюстрація)

Демонічна плоть сильно відрізнялася своєю міцністю від людської. Монстри в дитячих обличчях шмагали фанатиків Сліва своїми пуповинами, з легкістю оголюючи тим кістки на руках і ногах.

Усього одне влучання "хлиста" в голову людському черепу не залишало жодного шансу.

Менш ніж за хвилину від початку контакту, непоправні втрати послідовників Праведного Слива вже дійшли до десятка. А коли відсутня тактика - народжується героїзм.

І ось, один із натовпу зелених монахів уже навмисно підставив під хлист, що летів, свій тулуб. Послідовнику Праведного Слива було боляче, але він мовчав, як зазвичай мовчить монах храму Мари.

Поранений послідовник Сліва схопив пуповину демона руками і почав її на себе намотувати.  

Демонічна кишка пітоном стягувалася навколо послідовника, розриваючи його щільну робу і перемелюючи ребра. Батіг прорізався через органи ченця і вже дійшов до хребта, але в цьому й таїлася первісна задумка. "Батіг" заплутався, застряг в уламках і поламаних кістках самовідданого сміливця.

Невідомий послідовник Сліва не міг більше стояти на ногах і звалився на коліна. На останньому подиху він однією рукою встромив у кишку "дівчинки" залізне долото. Молотком в іншій руці монах мляво забивав усю цю справу в товстий лід.

Поки уламок Мари дивувалася від висоти больового порогу у своєї жертви, за її мерзенною душею приспіли нові фанатики. Їхні очі, що світилися, як вугілля, зовсім не моргали. У тих очах навіть не було злості або бажання помсти за бойових братів.

Дівчинка-демон надто пізно усвідомила, в яку пастку вона потрапила. Смирення невідоме навіть найслабшому з Демонів, їм відома тільки лють.

У несамовитості, маленький демон приймала удари від молотків і тут же огризалася у відповідь. У "дівчинки" вийшло пошматувати на частини ще одного з послідовників Слива. На її рахунку вже було 4-ри монаха.

Все ж, забита в лід кишка ніяк не дозволяла демонетці вибратися з вузького кола, в якому її замкнули юнаки в зелених халатах.

Монахи-воїни вправно підсікли дівчинку-демона і без черги чи ритму почали вбивати цій тварюці свої залізні долота в лікті, груди й ноги.

Зовсім скоро дрібний демон втратив здатність рухати кінцівками. Лежачи на шорсткому льоду, вона жалібно заревіла дитячим голосом. Осколок Мари чіплявся за своє існування, волаючи до батьківських інстинктів глибоко всередині монахів.   

Плач демоненяти перервало залізне долото. Дорогою до глотки, долото розбило "дівчинці" майже всі її зуби.

Перший осколок Демона було знищено. Решта осколків Мари неподалік, з шоком відчули цю мить. Вони відчули смерть собі подібної навіть раніше, ніж монахи, які послужили цій "дівчинці" катами.

Процес умертвіння породжень Мари дуже скоро став на потік. Самовідданість монахів у зеленому одязі "окуповувалася" за курсом 1-н демоненя з батогом за два, іноді 3-и послідовника Праведного Слива.

Те, з якою шаленою методичністю зелені роби міняли останні години своїх життів на знищення осколків Мари, кидало Олега в дрижання.

Та що там Олег, деякі з дрібних чудовиськ уже запихали свої нутрощі назад і тікали геть від основної групи, лише побачивши на льоду монахів із молотками і долотами.

Не в паніці, але зі спритністю ці демони прямували в бік міської набережної.

- Тримайте правий фланг! - кричав зі скелі Риба. - Не дайте їм розбігатися, - здалеку командував монах у червоному.

Реагуючи на загальний наказ, чорно-зелена хмарка з диму відгукнулася першою.

Вона мчала крізь поле битви, як гірський струмок мчить через каміння. Чорний дим від хмаринки не торкався льоду, але летів дуже низько. За собою хмара залишала слід від пари особливо яскравих червоних очей.

Кілька секунд, не більше, і чорно-зелений дим зрівнявся з групою осколків Мари, що відокремилися. Дим поки що тільки вивчав дрібних демонів.

Виродки не вірили червоним очам усередині чорної хмари і на бігу намагалися дряпати краї димки.

Посеред чорної хмари виросла порожнеча, а краї хмари розчинилися.

Демони-діти зупинили біг і почали шукати на всі боки, куди ця хмара поділася. Ці осколки Мари ще не помітили, як у центрі їхньої групи, в їхній єдиній сліпій зоні стовпом стояв один зелений монах-воїн.

Чемпіон послідовників Праведного Слива.

Сутулий монах із чорною косою в руці здійснив кілька швидких піруетів, перетворившись ненадовго на людину-юлу. Скільки обертів зловило око Олега, порахувати було складно. До того ж, коли Олег моргав, він міг пропустити один або два оберти.

Натомість Олег одразу порахував від 1-го до 6-ти. Саме стільки дитячих голів зрубав лідер зелених роб.

У спокусі, Олег навіть почав мацати Дінг-Тхонг у себе в кишені.

- Неймовірна швидкість, - вирвалося з його вуст.

Олег помітив, що монахи Мари почули його коментар і перевели свої погляди на нього.

Натовп із послідовників Праведного Слива продовжував наступати далі по замерзлому морю, виганяючи породження Мари. Якщо в зелених монахів і була бойова формація (сумнівно), то назвати її можна було як "риб'ячий косяк".