Глава п'ятнадцята

- Тепер представся сам, - наказав Олег монахові в червоному. - Не всі тут тебе знають.

Монахи всі разом обернулися на нахабство в словах Олега. Деякі з них витріщалися на нього, ніби він запитав щось дуже дурне. Настільки, що люди, розкидані по приміщенню, в середньому оглупіли від його слів.

Погляд Олега перетнувся з одним із товстих монахів храму Святого Ігуана.

- Чого втупився, їбло? - запитав він, знайшовши іменник " їбло" порівняно компліментарним щодо фізіономії конкретно цього монаха.

Монах у червоному почув претензії Олега і дістав з-за спини зброю свого Святого. Це був здоровенний золотий ключ. Непростий ключ приковував до себе увагу абсолютно кожного, хто міг його бачити. На ключі з обох боків стирчали тупі зуби.

Сам монах із ключем, на вигляд уже побачив багато чого, але все-таки був набагато молодший за Древнього і годився йому в онуки. У старому обличчі мало за що можна зачепитися, навіть при тому, що люди примудряються в'янути зовсім по-різному.

- Настоятель без храму покликав вас усіх, - у третій особі відрапортував Олегові монах у червоному. - Я зі Сходу, його неіснуючої частини, - коментував старий.

Настоятель без храму (так він сам себе представив) хотів продовжити свою анкету, але перервався, почувши дивну музику.

Спочатку заграв звук флейти й повільного барабана. Не того барабана, по якому б'ють паличками, і не того великого барабана, в який б'ють, щоб дати початок маршу. Усередині звуку кінчики пальців били по дарбуку.

Мелодія грала дедалі голосніше й голосніше, і Олег здогадався, що звук походив із динаміка, який задихався всередині чиєїсь кишені.

Сплячий хлопчик почав ворушитися, сидячи на стільці. Звук точно виходив із будильника, вбудованого в його телефон.

Капітан Жульєн і Настоятель без храму не квапили хлопчика, аж ніяк, вони мовчки чекали, поки він сам зволить вимкнути настирливу мелодію.

Будильник тільки ставав голоснішим із кожною секундою. До музики додалися вібрації телефону. Сплячий на стільці хлопчик почав поступово прокидатися.

Робив він це не швидко. Спочатку він обома руками потягнувся в сторони і зачерпнув пальцями світло, яке виходило від заводських ламп. Коли він розплющив очі і виявив навколо себе натовп людей у різнокольоровому одязі, то зовсім їм не здивувався.

Хлопчик солодко позіхнув. Після, він заліз у кишеню своєї чорної жилетки і легким натисканням вимкнув неприємний йому будильник.

Хлопчик обережно встав зі стільця і підняв руки вгору. Він випнув великі пальці назад, попутно розминаючи спину і пропорційно його тілу довгі ноги.

Коли його коротка зарядка добігла кінця, хлопчик обережно заліз ногами на стілець, на якому він до цього так солодко спав. Хлопчику хотілося, щоб усі присутні монахи, незважаючи на різницю в зрості, могли його бачити.

Одягнений був хлопчик у до блиску начищені черевики коричневого кольору, чорні завужені штани і білу сорочку, поверх якої прилягала раніше згадана чорна жилетка.

Хлопчик без сумніву був наймолодшим у приміщенні і ще навіть не вдарив у пубертат. З голови до самих плечей у нього висіло густе волосся каштанового кольору.

- Привіт усім, - очікувано високим голосом привітав монахів хлопчик. - Аз есмь вищий служитель і за сумісництвом близький радник Отця. Моя воля - це Його воля.

Чорні монахи в зеленому слухали й не ворушилися. Монахи в білому перекладали свої кругляки й валуни з однієї руки в іншу. Монахи в сірому посміхалися, насолоджуючись хлоп'яцтвом вищого служителя. Монахи в жовтому стояли в шерензі струнко, і не всі монахи в синьому взагалі розуміли, де вони і хто вони.

- Ми зібралися тут через хворобу, від якої немає однозначних ліків, - почав вищий служитель. - Отець знає, що кілька сотень вірних монахів храму Святої Мари і кілька тисяч відвідувачів разом із ними, у день, що не віщував біди, разом узяли й вижили з розуму. Вони наклали на себе руки! При цьому обравши для цього різні, але водночас болючі способи це зробити. Хтось навіть додасть "витончені способи, що вимагають певної частки уяви", і він не буде не правий. Ну, або вона, - стримуючи позіхання, доповнив вищий служитель. - Який жах! - вигукнув хлопчик, щоб підбадьорити самого себе. - Статистика суїцидів у Місті Троянд раптом зросла до неприйнятних показників, а епідемія божевілля тільки набирає своїх обертів. Але і це все лише знамення того, з чим нам доведеться зіткнутися далі.

Юний оратор штовхав Олега на тривожні думки. Чому радником Отця виступає дитина? Олег навіть і не знав, що бувають "вищі служителі". Малюк міг отримати максимум балів за всіма профільними тестами і технічно стати радником Отця. Це тільки доводить, наскільки прямо і від того абсурдно Отець розуміє меритократію. Водночас Отець не гребує софістикою і продовжує називати "служителем" молоду особину, яка явно вища за ієрархією за просту людину, служителя і, швидше за все, навіть творця.

Олег і цього не міг знати, але в минулому світі вже існували однопартійні системи. У них балом теж правили так звані "прості роботяги". Нічого більш брехливого за своєю природою людство так і не придумало.

 - Мені й Отцю відомо про чорну хмару, що насувається на Місто Троянд. Усі ви зібралися тут, щоб поборотися за долю цього міста, - продовжував пояснювати хлопчик. - Браво, Добровольці! Так тримати! Дякую вам.