Глава дванадцята (присутня ілюстрація)

Олег рано вранці йшов до місцевої їдальні. Щоб прийти першим і зустріти якомога менше людей на шляху, він вирушив туди до настання світанку.

Щільний шар снігу хрустів під його ногами. По низу штанин висіли білі липкі шматочки, бовтаючись на ходу. Пройде ще година, перш ніж перша снігоочисна машина проїде в цьому місці й очистить доріжку.

Кінчики волосся на обличчі Олега замерзали й покривалися інеєм. Він за звичкою ще мив обличчя, але після пробудження сьогодні не спромігся витерти його чимось сухим.

Як результат - борода затверділа. Кожен дотик до неї відгукувався в коренях волосся і викликав небажаний біль.

Їдальня, до якої прямував Олег, належала до числа обов'язкових будівель у кожному кооперативі. Точно така ж розташовувалася за 20 хвилин пішки в будь-якому напрямку звідси, крім західного. На заході ще був щільний ліс із високими соснами. Олег жив на самій околиці Міста Мільйона Троянд.

Його місто розросталося швидкими темпами. Ресурси, які видобувала неофіційна столиця Сходу, майже повністю забезпечували саме місто, а надлишки розподілялися Отцем по інших кінцях світу.

Мине ще деякий час і жителів побільшає. Ліс на заході доведеться відсунути і в тому напрямку з'явиться новий кооператив і точно така сама їдальня, до якої підійшов Олег.

Він увійшов у приміщення і від тепла всередині відразу ж розстебнув свій чорний пуховик. Попереду нього стояла невелика черга з людей, які чекали на сніданок. Не дуже спритно, але в нього вийшло дістати одну з таць із високої стопки. Ліва рука Олега була закутана в гіпс по самий лікоть.

Двоє молодих людей нахабно відтіснили його назад. Вони дістали собі по таці й зайняли його місце в черзі. Олег подивився через своє плече і не побачив нікого позаду. Потім він подивився вперед, а очі кремезного чоловіка вже шукали реакції на його обличчі.

- Ну і що ти мені зробиш? - з викликом запитував рудий, напрошуючись на неприємності. - А?

Олег мовчки дивився кудись уперед крізь руді кучері. Чоловік із вогняним волоссям, не відчувши жодної відсічі, разом зі своїм другом посміявся над його безхребетністю.

Олег простояв у черзі на кілька секунд довше, ніж мав би, й одразу взявся збирати їжу на свою сіру тацю.

Сніданок у їдальні не балував. На таці виявилися кілька скибок хліба грубого помолу, половина цибулини, перлова каша і дві сосиски з синтетичного м'яса. На десерт - пляшечка абрикосового йогурту.

Олег сів біля вікна. Людей у їдальні майже не було і йому не довелося ділити столик із кимось іще.

Зачерпнувши трохи каші, він уперше з моменту пробудження відкрив свій рот. Повернувши порожню ложку назад на тарілку, виявив на ній краплі крові.

Губи Олега давно потріскалися. Холод дорогою до їдальні тільки розбудив усі ці подряпини. Тріщина посеред його нижньої губи була найглибшою.

Він з'їв майже весь свій сніданок, але приховав пляшечку абрикосового йогурту глибше в кишеню.

Вдома на нього чекала майже дописана ним книга. Сьогодні він її закінчить.

Олег повертався з їдальні тією самою дорогою, що й прийшов сюди. Він проходив уздовж тісно забудованих бежевих будівель, де мешкали такі самі люди, як і він.

У небагатьох вікнах горіло світло. Люди ще відпочивали. Ті, хто готував удома, могли взагалі не ходити в їдальню і за бажанням продовжувати спати до самого обіду.

Олег підійшов до старого панельного будинку, у якому він мешкав, і одразу ж помітив яскраве світло з вікна своєї кімнати. Кімната була на 3-му поверсі і дивилася на зворотний від входу бік.

Олег насторожився і змінив свій звичний шлях. Він хотів подивитися з безпечної відстані на непроханого гостя, який проник всередину його житла.

Він точно пам'ятав, що не вмикав світла в кімнаті. Він не потребував освітлення навіть для написання його книжки, адже рука машинально пам'ятала, що саме слід писати.

Олег давно не переодягався і спав у тому ж одязі, в якому виходив назовні.

Він підійшов до свого вікна якраз у той момент, коли між штор з'явилася фігура бородатого чоловіка в чорному пуховику. Олег стояв струнко і не рухався, намагаючись роздивитися обличчя людини у своїй кімнаті. Чужинець теж зосереджено вдивлявся назовні. Навколо Олега на вулиці не спостерігалося жодної душі. З цілковитою впевненістю можна було стверджувати, що чужинець теж його вивчає.

Олег із викликом кивнув чужинцеві у вікні, і за кілька секунд той кивнув йому у відповідь. Олег підняв свою праву руку і жестом намагався показати непроханому гостю, щоб той провалював із його будинку. За кілька миттєвостей послідував точно такий самий жест, що красномовно посилав його геть.

Олег озирнувся на всі боки і повернув свій погляд у вікно. Чужинець теж обернувся назад у пошуках чогось у кімнаті, а потім продовжив витріщатися на нього.

Олег підняв ліву руку. Ту, що по лікоть у гіпсі. Чужинець відповів підняттям правої руки, яка виявилася загорнута в гіпс точнісінько тієї самої довжини.

Олег так і не зрозумів, що той дивак на вулиці від нього хоче. Зістрибнувши зі свого ліжка, він відійшов від вікна всередину своєї маленької кімнати.