Глава одинадцята (присутня ілюстрація)

- Яке нетерпляче лисеня, - сказала тінь і кликнула язиком кілька разів.

Чоловік широко махнув булавою перед собою. Навіть якщо тварюка в печері невловима для ока, їй усе ж краще триматися далі.

- Чому монахи в храмі Святої повинні безупинно читати мантру?! Відповідай! - з хвилюванням у голосі вимагав Чоловік. Його слова по колу відбивалися всередині обмеженого простору.

Тінь квітки на стіні нахилилася вбік і видала ще кілька кліків язиком.

- Не нервуй ти так, лисенятко, - заспокійливо говорив чи то чоловічий, чи то жіночий голос. - Це все, що тебе хвилює?

Чоловік не знав, де зараз перебуває «гра природи». Може, вона вже в нього за спиною?

Він уперся спиною в те місце, де раніше була щілина, і ще раз горизонтально махнув булавою. Залізні зуби з дзенькотом відскочили від каменю, що випирав збоку.

- Я не можу просто так піти й не дізнатися відповідь, - наполягав Чоловік. - Навіщо в храмі потрібно підтримувати мантру? - він перервався, щоб знайти щось, чим можна було пригрозити тіні в печері. - Скажи мені, або я потопчу тут усю твою полуницю.

Тінь квітки стала в рази більшою й остаточно розповзлася по стіні. Ще трохи і тіні, що відкидали пелюстки цієї орхідеї, обіймуть Чоловіка.

- Топчи, - байдуже відповіла тінь.

Навіть вогонь посеред печери зменшив у своїй силі й став нижчим. Тільки щоб Квітка могла сама подивитися, як погрози Чоловіка переростають у реальність.

Чоловік наступив на бульбу поруч. Після з хрускотом розтер по каменю ягоди й листочки, вкриті прозорою карамеллю. Квітка на стіні навіть не ворухнулася.

Якщо з ним справді розмовляє тінь, може, варто її бити теж тінню? Наприклад, тінню від своєї зброї? Чоловік спробував, але жодного ефекту його спроба не мала.

- Будь ласка, будь ласка? - у своєму розумінні слова «ввічливо» попросила тінь Людина.

Квітка перестала займати половину печери і повернулася до свого колишнього розміру. Вогонь повернув свою силу, і всі тіні крім однієї впали перед ним ниць.

- Лисиця так само не витрачає часу на виховання своїх лисенят, - абстрактно розповідала тінь. - А ви, лисенята, так само опиняєтеся де попало.

- Будь ласка, - повторила Людина. - Будь ласка, не переводь тему. Скажи навіщо потрібна ця мантра? - майже благав він. - Я вже чотири рази сказав «будь ласка».

Квітка на стіні нахилилася на бік.

- Це ніяка не мантра, - хриплячи й цокаючи, відповіла тінь.

- Добре, це не мантра, - погодилася з Квіткою Чоловік. - Тоді що це? Чому монахи так відчайдушно моляться?

Тінь цокнула ще раз.

- Це не мантра і не молитва, - відповіла Квітка. - Монахи в храмі відчайдушно благають Мару про пощаду.

Чоловік важко зітхнув.

- Ось як ти мене прикінчиш, - підбивав він тінь. - Своїми неповними відповідями?

- Не я вб'ю тебе, - попередила Квітка. - І з моїми відповідями все гаразд. Просто ти, лисенятко, не вмієш правильно питати.

Чоловік пригадав, як його у відділку допитувала лейтенант Му, і відчув себе в її шкурі. Справедливість наздогнала його.

- Добре, - умовився з тінню Людина. - Навіщо тоді монахи так завзято благають Мару про пощаду?

- Бо благання діє на Мару, - одразу відповіла квітка.

Чоловік з гарчанням ударив булавою по скелі позаду нього і від каменю відлетіли яскраві іскри. Він вилаявся вголос і ще раз ударив по щільному каменю.

- Прокляті хлопчаки обдурили мене, - скаржився печері Чоловік. - Вони говорили, що всі секрети тут, а насправді заманили мене в капкан.

Тінь на стіні терпляче дала йому виговоритися і трохи охолонути.

- Вони тобі не збрехали, лисенятко, - брязкаючи зубами, відповіла вона.

Чоловік не знав, яким чином Квітка може напасти на нього. За його манерою мови він міг тільки припустити, що Квітка нікуди не поспішає.

- Що ти таке? - запитав Чоловік.

- Я - первісток Мари, - заявила тінь. - Її улюблений син.

Людина не перестаючи шукала очима місце, де в печері могло ховатися чудовисько. Але замість чудовиська він помітив, як вогняна яма посеред стала трохи ближчою, хоч і не збільшувалася в діаметрі.

- Ти ще один демон, - констатував Чоловік.

- У твоєму розумінні цього слова - так, - погодилася квітка.

Ось що не давало спокою Чоловікові після перемоги над виродком Шенг. Він відчував на цьому острові ще одного демона.

- А в твоєму розумінні ти хто? - запитав Чоловік із бажанням краще пізнати свого ворога. - Просто первісток Мари?

- Усе вірно, - клікаючи язиком, відповіла Квітка.

Вогняна діра посеред печери ще раз наблизилася до Чоловіка, хоч той, як і раніше, нікуди не рухався і спирався на скелю. Просто вся невелика печера зменшилася в розмірах.

- Що це за місце? - запитав Чоловік.