Глава перша

Повільно падав сніг. Чоловік середніх років плакав. Одягнений у непомітний одяг, він сидів у простій нічим не примітній машині. Його ніс став таким же вологим, як і мокрі від сліз очі, а руки тряслися, видаючи хвилювання. Чоловік зітхнув і відважив собі кілька важких ляпасів, щоб розлютитися, і його щоки одразу ж порожевіли. Він зачинив вікно, і мерзенний запах горючої суміші з боку заднього сидіння помітно посилився.

Чоловік дістав новенький мобільник і набрав короткий номер. Телефон зловив зв'язок, пролунали гудки, які незабаром змінилися на музику.

У слухавці грало піаніно. Щось із того, що всі чули, але не могли згадати назву. Щось, що можна почути тільки в ліфті або замість гудків у телефоні, ось прямо як зараз.

Цифровий безжиттєвий голос вимовив: «Озвучте вашу проблему, і штучний розум опрацює цю інформацію в найкоротші терміни. Якщо ви не хочете говорити з роботом, а бажаєте говорити з живим оператором, скажіть «з'єднайте з людиною» три рази поспіль на будь-якому відомому діалекті. Якщо ви не можете або не вмієте розмовляти...»

- З'єднайте з людиною, з'єднайте з людиною, з'єднайте з людиною, - чітко і без запинок сказав поки що єдиний відомий нам герой.

Звуки піаніно повернулися в слухавку і грали ще деякий час, заповнюючи паузу очікування.

- Добрий вечір. Пожежна станція Міста Троянд, що у вас сталося? - запитав сонний жіночий голос по той бік.

- Жі-жі-жі-жі-жіночка, тут пожежа в будинку, - голос урвався, щоб набрати більше повітря, - пожежа... пожежна система не... не працює, у мене там... там... там... там... там... там усередині... - сказав чоловік, завиваючи, наче поранена тварина. Він зробив глибокий вдих і завершив речення: - Дитина!

- Давайте адресу, швидко! - скомандувала диспетчерка.

- Д-д-д-д-дім... - заїкалася Людина.

- Заспокойтеся і продиктуйте адресу, будь ласка.

- Д-д-будинок номер чотири-чотири-чотири-п'ять-шість. Виїжджайте, м-м-м-молю.

- Будинок номер 44456? Вулиця, яка вулиця? - наказовим тоном запитав жіночий голос.

- Ні, - відповів Чоловік.

- Що саме «ні»? - перепитала диспетчерка.

- Домммм чотири-чотири-п'ять-шість.

- Будинок номер 4456?

- Ні, - відрізав Чоловік.

- Будинок номер 456?

- Так.

- Добре, - спокійно продовжила жінка. - Тепер скажіть номер своєї вулиці.

- У ме-ме-меня немає вулиці. У мене є будинок, - продовжив, заїкаючись на кожному слові, говорити Чоловік.

- У вашого будинку має бути адреса. Зазвичай будинок знаходиться на вулиці або проспекті, - не втрачаючи самовладання, продовжувала жінка.

- Вулиця н-н-номер 123.

- Вулиця 123, будинок 456? - розгублено промовила диспетчерка. - Я точно все правильно записала?

- Так, усе правильно, - без запинок сказав Чоловік. - Ви добре служите.

- Я відправила Ваш запит служителям вогняної професії, залишайтеся на зв'язку. Як я можу до вас звертатися? - голос диспетчера змінився з наказового тону на більш турботливий. Жінка не хотіла швидко класти слухавку і намагалася тримати з Чоловіком зв'язок. - Скажіть мені своє ім'я. Скільки років вашій дитині?

- Н-н-нема. Н-нема імені, - прозвучало невиразно.

- У кого немає імені?   

Чоловік закінчив дзвінок.

На екрані телефону спливло повідомлення: «Ваш запит у системі. Оцініть надану вам службу від 0 до 1000 балів. Де 0 - це...»

Чоловік не дочитав повідомлення, оскільки бачив подібне йому незліченну кількість разів. У рядку введення він залишив «1000» і підтвердив свій вибір натисканням на екран.

Потім склав телефон навпіл і почав кришити пальцями чіпи та мікросхеми, що містяться в ньому. Зім'явши весь накопичений пластик і медичний метал у купу, відчинив вікно машини і викинув сміття назовні.

Це був не його телефон.

Подушечки пальців Чоловіка тепер густо всіялися неглибокими подряпинами, на яких проступали крапельки крові. Легким помахом він струсив їх, і руки набули первісного вигляду.

Запах пального із заднього сидіння, знайшовши вихід у вікні, потроху витікав із салону. Дихати стало легше. Людина потягнулася головою у відкритий отвір, щоб вдихнути на повні груди зимове повітря.

- 1, 2, 3, 4, 5, 6, - перерахував він у вікно і почав витирати рукавом сльози і шмарклі зі свого начисто поголеного обличчя.

«Важка професія актора», - подумки підсумував Чоловік.

Після чого простягнув руку до магнітоли, увімкнув радіо на випадковій частоті, і в машині заграла середина барабанного соло.

«Місто Троянд, значить. Подивимося, де воно розташоване", - продовжуючи розмірковувати, Чоловік дістав другий телефон із бардачка автомобіля.

Мережа тут же надала потрібну інформацію. «Місто Троянд - одне з новітніх міст, розташованих на Півночі. Головна визначна пам'ятка - Храм Святої Мари, зведений на острові поруч».