Глава 6

- Нещасний, як же тобі не пощастило, мабуть, - процідила я, пориваючись розгепати якусь полицю. Мені якось говорили, що краще за чоловіків ніхто в душу плюнути не може, в цьому вони неперевершені майстри. Виявляється так і є!

- Вірно, жереб дістався мені, - сказав Неш, і слава богу, що в цей момент я не бачила його обличчя. - Щасливчик по життю. Вирушаємо прямо зараз. Тобі є що сказати?

- Якщо ми вирушаємо в джунглі, тобі доведеться зробити ще дещо огидне - забинтувати моє плече. Якщо що, десь тут я бачила порошок від нудоти, - прошипіла я, обертаючись до нього з викликом.

- Нічого, я затримаю дихання, а руки потім помию, - за словом в кишеню він звичайно не ліз. Але перев'язав мене досить швидко та правильно.

- Мені брати з собою торбу для трав? - прошипіла я.

Вже на порозі, почувши моє запитання, Неш обернувся. Хто їх тільки вчить дивитися такими оцінюючими поглядами!

- Ти ще нам станеш в нагоді, так що бери. Заодно й харчі відпрацюєш.

- Я хочу щоб ти знав … ти перший з Диких, кого мені хочеться покалічити особисто, - кинула я, не приховуючи своєї злості.

- Бачиш, між нами вже встановилася міцна взаємність, - знущально посміхнувся Неш. - А як же Темп, що тобі захотілося зробити із ним особисто?

- Давай так, я буду йти мовчки і в потрібному місці ми з тобою не будемо розігрувати закоханих. Якщо ми з тобою взагалі туди доберемося, можна ж задушити один одного по дорозі. У мене є інша пропозиція з приводу того, як розіграти розвідника Ронана.

- Ой, пробач, що забули у тебе запитати. Але ти зробиш те, що тобі скажуть. Тепер це твоє правило номер один. Дохідливо пояснюю? - тон Неша став немов батіг, і я поки вирішила мовчати, все одно ж шлях довгий.

Включно зі мною, вирушило восьмеро, семеро чоловіків і я. З хлопців я знала тільки Темпа та Неша. По дорозі, щоб хоч якось відволікти думки, я збирала деякі рослини, гриби і навіть вбила одну жабу. Яку у мене спробували тут же відібрати.

- Послухайте, я знаю, що вона отруйна, в тому-то й справа, - намертво вчепилася я в свою торбу. - Не збираюся я нікого труїти. У малих дозах отрута можна використовувати на благо!

- Менсоне, залиште її в спокої, - втручання Темпа відразу ж вирішило мою сутичку з бійцями супроводу. Але взагалі-то Темп вважав за краще йти на чолі ланцюжка, ніби навмисне відгороджуючись від мене. І не дивлячись на мою невиліковну тяжкість десь в області грудей - я його розуміла, мученицькі приймаючи цей стан речей. Мені було досить, що цей хлопець живий і він неподалік, такої розради мені поки що вистачало. 

   Коли сонце схилилося ближче до заходу, він подав знак зупинитися. Не знаю звідки, я не помітила, можливо зверху, показався ще один чоловік, розвідник Диких в маскувальній накидці з трави, який зник так само непомітно після короткого перешіптування з хлопцями.

- Он у тих кущах опалачі причаївся шпигун, - підійшовши до мене ближче, напівпошепки заговорив Неш. - Нам з тобою треба прогулятися в ту сторону ...

   Не дослухавши його інструкції, я попрямувала до решти, серед яких був Темп, власне до нього я й звернулася:

- Зовсім не обов'язково розігрувати дурні сценки. Я можу піти туди з ким завгодно з вас і як би ненароком згадати про сходинки Яго. Це теж має страшенно налякати Ронана.

- Які ще сходи Яго? - не зрозумів Неш, поплентавшись за мною, і Темп йому тут же пояснив:

- Жив колись у Витоку один божевільний, який все намагався втекти з острова, а так як з їхнього боку скелі над океаном висотою двісті метрів - він прорубав таємний спуск вниз. І цей спуск вдало замаскований самою природою, його зможе відшукати тільки присвячений. А знаючи цей підйом можна забратися у Виток непоміченими і прикінчити їх усіх по одному.

- І ти правда знаєш цю дорогу? - з підозрілою зацікавленістю запитав у мене один з бійців, як я вже почала здогадуватися, права рука Джони, очі та вуха ватажка.

- Здається, ви шукаєте спосіб виманити мого брата, а не перебити Виток з тилу. Я запропонувала варіант без дурних загравань. Будьте милосерднішими до бідолахи Неша.

- Хм, ми вчинимо інакше, дівчинко, - заявив мені «права рука» і видно оскаржити це я вже не мала права. - Ти підеш туди з цим героєм і ти не тільки будеш корчити з себе закохану дурепу, але ще й скажеш про сходи Яго. Зробимо приманку жирнішою.

- Але я не хочу грати закохану! - зробила я останню спробу.

- А ти уяви, що я це Темп, - пожартував Неш, сунувши мені колкість під дих.

- Нешвіле! - тут же з докором осадив його Темп, метнувши на нього багатозначний погляд. І мені захотілося провалитися крізь землю. Виявляється, він теж знав.

Невже Джона проговорився чи все-таки це так помітно?!

- Я з ним не піду, Неш єдиний, хто мене бісить, - рішуче вперлася я, прийнявши войовничу позу.

- Може, якщо вже я буду першим, кого ти поцілуєш - я стану для тебе особливим? - знову підчепив мене цей некерований задирака. - Давай, не ламайся. Поки інші будуть розбивати табір на ночівлю, ми з тобою пообнімаємося.

Напевно, принаймні, мені хотілося щоб так було, Темп відчув мій стан «на межі»:

- Це погана ідея, Неше, ви обидва тільки все зіпсуєте. З Лавандою піду я, - приречено зітхнув Темп, беручи мене за руку.

Цікаво, як будучи закоханою в цього хлопця, мені потрібно прикидатися?

- Ти дуже хороший, Темпе. Правда. Таких як ти одиниці. І хай вибачить мене Джона, саме такому як ти судилося стати ватажком, - заговорила я біля кущів опалачі, причому абсолютно щиро.

- Як ти можеш знати напевно? - тихо посміхнувся він. Боже, як же йому личила посмішка, нехай навіть така вимучена.

- Знати зовсім не обов'язково, набагато важливіше відчувати. У тебе здатність перевертати душі, Темпе, і викликати до себе довіру. Я розумію, чого тобі було варто встати на мій захист, і я це дуже ціную. Мені навіть іноді стає страшно, що я більше не належу сама собі.

Обережно обійнявши мене за талію однією рукою, а другою притягнувши до себе за потилицю - Темп поцілував мене. Дуже безневинним поцілунком, всього лише торкнувшись нерозкритими холодними губами моїх губ, але мені й цього вистачило, щоб у мене земля пішла з-під ніг. І поки так не хотілося думати, що з його боку це всього лише гра.