Глава 3

Своїх померлих ми у Витоку ховали в морі. Туго пеленаючи квітковими гірляндами, попередньо обмивши тіло та розчесавши волосся. Поки плетуться гірлянди сумні жіночі голоси співають останню пісню. Потім тіло скидали вниз зі скелі зі спеціально обладнаного помосту. Тіла ворогів навмисно кидали в лісі, щоб хижаки могли влаштувати собі бенкет. Дико й жорстоко, як раз в дусі нашого острова.

Дикі ховали тіла своїх інакше - вони віддавали їх вогню.

Бездиханне тіло коханої Темпа жбурнули на віз, запряжений старою коровою, яка ледве переставляла ноги. Умовляючи тварину наскільки мені вистачило фантазії та вправності, я потяглася назад до поселення.

Якоюсь незрозумілою мені потребою, яка йшла від серця, я хотіла зробити все, як годиться. Поховати її по-людськи. Віддати данину цій дівчині, яку так сильно любив прикутий біля стіни незнайомий хлопець, котрий так глибоко мене схвилював.

Але коли я зняла одяг з убитої - стало ясно, що провести ритуал буде набагато складніше. …Мій брат убив вагітну дівчину.

... І тут я не витримала, сльози самі потекли з моїх очей від змішаного в душі почуття гіркоти та жалю. Мені було так шкода їх обох.

... Так безмірно шкода. Її дитя загинуло разом з нею. За правилами, плід витягували з тіла матері і ховали його разом з нею, окремо шануючи обірване життя.

Безсердечні в одному - сентиментальні в іншому.

А я ж навіть не знала її імені. Їхня трагедія ще більше затвердила мене в моїй рішучості.

Через те, що я все це робила у всіх на очах, не ховаючись – в жодного поселенця Витоку не виникло сумніву, що я проводжу обряд Диких з дозволу мого брата. Навіть у бійців, які змінилися з ранку, тому що вони бачили, як Ронан сам віддав мені тіло.

Зробивши невеликий надріз на животі загиблої, я як зуміла витягла дитину і омила її. Потім зашила й омила його мати. Вона була красива, довгонога, з золотистою шкірою й хвилястим світлим волоссям. Я поклала малюка їй на груди, обсипала їх квітами і обклала навколо хмизом та дровами политими смолою.

Потрібно було щось сказати,  моє ниюче серце вперто на цьому наполягало:

- З лона в лоно. З темряви, минаючи світло знов у вічну темряву, де душу кожного вітає блаженство та спокій. Нехай прибудуть з вами всі щасливі миті. Поки в люблячих вас серцях житиме пам'ять - буде жити і ваш безсмертний дух, - це не були звичайні слова, які вимовляють на похоронах, я не знаю, звідки я їх видерла, просто спливли. Вимовивши останнє слово, я кинула палаючий факел до ніг покійної, і полум'я дуже швидко обійняло та поглинуло тіла.

І незважаючи на виснажливу фізичну втому та скорботу, яка пробралася в мою душу, не рухаючись, я всю ніч просиділа біля вогнища, думаючи про Темпа, поки переді мною не залишилася лише невелика купка гарячого попелу.

На світанку я знову вирушила до вишки, побоюючись, що Ронан міг зірватися та добити Темпа. Тому я не йшла, а майже бігла, примчавши до бліндажа брата захекавшись, заставши його в ту саму мить, коли він роздавав розпорядження.

- О, янголятко, дивіться як зашарілася, розтріпалася. Поспішала? - іноді Ронан вмів дивитися та посміхатися такою ріжучою та викриваючою тебе посмішкою. В такий момент відразу здавалося, що він бачить твої думки і відчуває, що ти задумала. Розумію, чому його так бояться.

- Хотіла встигнути застати тебе та випробувати дещо на полоненому, - бадьоро видихнула я. - Адже він ще живий?

- Пішли, заодно і перевіримо, - кивнув він мені.

За Ронаном ув'язалися кілька його бійців, і я подумки піднесла подяку творцеві, що на цей раз поруч не виявилося Віктора, ще одного проникливого гада, якого важко обдурити, а ще важче винести.

Темп сидів на землі, його сильні руки були розведені в сторони та міцно прив'язані до вмурованих в стіну гаків. Почувши наші кроки, він підвів голову. І як тільки його погляд вихопив Ронана, в ньому відразу сполохнуло полум'я лютої ненависті. Але я знала, я немов відчувала його - за цією ненавистю стояв неосяжний біль.

- Як спалось? - знущально поцікавився у нього Ронан. - Хочу попросити тебе бути хорошим хлопчиком і ще трохи послужити Витоку. І ще, мало не забув. Тіло твоєї дівки мої люди розрізали на шматки та кинули шакалам на потіху, так що комусь пощастило більше - хоч у когось черево набите! - мій брат вибухнув сміхом, від якого мене почало коробити. Мені коштувало величезних зусиль зберігати незворушний вираз обличчя.

І раптом я почула голос Темпа, хрипкий, тремтячий:

- Коли ти, тварюко, здохнеш - я це відчую навіть з того світу і прийду за тобою. Ублюдочна мерзото, тільки й можеш, що махати своїм хером та розривати глотки дітям. Вийти проти справжнього бійця один на один у тебе ніколи духу не вистачить! Все прикриваєшся своїми мавпами, лайно боягузливе?

Теж хлопець з норовом. Невтішний, розчавлений, але все ще гордий та розлючений. Безнадійно відважний. Темп кидався на смерть як на піку.

Побагровівши, Ронан накинувся на нього з кулаками, люто бризкаючи слиною, нерозбірливо вигукуючи лайливі слова.

І якщо я збиралася зберегти Темпу життя - мені потрібно було втрутитися.

- Ронане! Ронане, досить!!! Залиш і мені трохи, - на свій страх і ризик я схопила брата за  руку, яка замахнулася в черговий раз. - Помстою потрібно насолоджуватися повільно смакуючи. Інакше, який тоді в цьому сенс?

Мої слова подіяли, і я мало не зітхнула з полегшенням прямо при ньому.

- Моя дівчинка! - схвалив мій порив Ронан, оглядаючи свій закривавлений кулак. - Змусь його корчитися від болю, янголятко. А я поки подумаю, як мені подадуть на десерт цього скиглячого недоумка.

- Залиш мені Аарона, - спокійно кинула я, з діловим виглядом розкладаючи на землі прихоплені з лазарету склянки та згортки.

Аарона я вибрала не випадково. Він був приблизно такого ж зросту як Темп, схожий колір волосся, і найголовніше - Аарон був тупуватий.

Мені залишалося тільки дочекатися поки Ронан піде зі своїми людьми подалі. В цей час доби вони зазвичай перевіряли пастки на кордоні.