Глава 1 Берег без повернення

Мар'яна Каназірська стояла на кам'янистому березі й дивилася, як корабель повільно віддалявся від острова.

Холодний березневий вітер пронизував навіть крізь пальто. Темні хвилі накочувалися на берег, розбивалися об скелі й залишали після себе білу піну. Над морем висіли низькі сірі хмари.

Жінка не відводила погляду від корабля, хоча чудово розуміла, що він не повернеться за нею.

Коли судно остаточно зникло за обрієм, Мар'яна тяжко видихнула, щільніше закуталася в пальто, підняла валізу й рушила берегом.

Буольм.

Саме так називався острів, на якому їй тепер доведеться жити. Скільки саме — ніхто не повідомив.

Ще тиждень тому вона навіть не підозрювала про його існування. Працювала в архіві, зустрічалася з подругою, ходила до крамниць і будувала плани на майбутнє.

А потім випадково натрапила на документи, яких не повинна була бачити.

Спочатку Мар'яна не зрозуміла їхнього значення. Та коли почула розмову кількох впливових людей, усе стало на свої місця.

Готувався масштабний обман. І його наслідки могли торкнутися тисяч людей.

Вона хотіла повідомити про це, але не встигла.

Її викрили раніше.

Мар'яна досі пам'ятала спокійний голос чоловіка, який повідомив, що відтепер вона житиме в іншому місці. Ні погроз, ні криків. Лише холодна впевненість людини, яка звикла вирішувати чужі долі.

Для всіх знайомих вона нібито поїхала в тривале відрядження.

Раїса, напевно, вже дивувалася, чому подруга не відповідає на повідомлення. А маленький Марк, можливо, запитував у матері, коли повернеться тітка Мар'яна.

Від цих думок защеміло серце.

Вона зупинилася й озирнулася.

Позаду залишився порожній берег. Попереду простягалася вузька стежка, що вела між невисокими пагорбами.

Жодної будівлі поблизу не було видно.

— Можеш не виглядати. Кораблі сюди дуже рідко заходять.

Мар'яна різко обернулася.

За кілька кроків від неї стояв темноволосий чоловік у темній куртці. На вигляд йому було трохи за тридцять. Він тримав руки в кишенях і спокійно дивився на неї.

— Я нікого не виглядаю, — сухо відповіла вона.

— Тоді вибач.

Чоловік не наближався, наче розумів, що його несподівана поява могла налякати незнайомку.

— Я Натан.

Мар'яна кілька секунд вагалася.

— Мар'яна.

— Ти щойно прибула?

Вона поглянула на валізу, а потім знову на нього.

— Як бачиш.

— Давно тут не було нових людей.

— Наскільки давно?

— П'ять років.

Мар'яна здивовано підняла брови.

— Цілих п'ять?

— Так.

— А ти давно тут?

— П'ятнадцять років.

Вона мимоволі придивилася до чоловіка уважніше.

П'ятнадцять років. Майже половина її життя.

— Чому тебе сюди відправили?

Натан на мить відвів погляд.

— Це довга історія.

— Зрозуміло.

— А тебе?

— Теж довга історія.

Він ледь усміхнувся.

— Справедливо.

Мар'яна поправила ремінець сумки на плечі.

— Тут є якесь поселення?

— Є. Не одне житло посеред лісу, якщо ти про це.

— Я нічого такого не казала.

— Але могла подумати.

— Ти завжди намагаєшся вгадувати чужі думки?

— Ні. Лише іноді.

Вона не відповіла.

Натан кивнув у бік стежки.

— Тобі потрібно зареєструватися в острівній раді. Її очолює Дем'ян Корбут.

— А це обов'язково?

— Так. Кожен новоприбулий має пройти реєстрацію.

— І що буде, якщо я відмовлюся?

— Не знаю. За моєї пам'яті ніхто не відмовлявся.

Мар'яна зітхнула.

— Гаразд. Де ця рада?

— У поселенні. Можу провести.

Вона подивилася на незнайомця. З одного боку, йти кудись із чоловіком, якого бачила вперше, було нерозумно. З іншого — залишатися на березі й самостійно шукати дорогу теж не найкращий варіант.

— Добре, — нарешті погодилася вона. — Показуй.

Натан розвернувся й рушив стежкою.

Мар'яна пішла слідом, тримаючись на невеликій відстані.

Дорога поступово підіймалася вгору.

З одного боку тягнулися пагорби, вкриті пожухлою травою, з іншого виднілися скелясті виступи. Між камінням пробивалися невеликі кущі, а подекуди росли низькі дерева з викривленими від постійного вітру стовбурами.

— Тут завжди так холодно? — запитала Мар'яна.

— У березні зазвичай так. Узимку ще вогкіше.

— А сніг?

— Буває. Але надовго рідко затримується.

— Хоч літо тепле?

— Дивлячись що ти називаєш теплим.

— Хоча б двадцять п'ять градусів.

Натан усміхнувся.

— Тоді тобі не пощастило.

— Чудово, — пробурмотіла Мар'яна.

— Зате влітку переважно сухо. І спека не мучить.

— Я вже зрозуміла, що купальник можна не діставати.

— Купатися все одно не раджу.

Вона насторожилася.

— Чому?

— Море навколо острова нейтралізує магію.

Мар'яна зупинилася.

— Що?

Натан теж спинився.

— У воді магічні здібності не працюють.

— Зовсім?

— Зовсім.

Мар'яна була магинею води. Від самого дитинства вона звикла відчувати її присутність, керувати потоками, змінювати рух рідини. Навіть невелика калюжа піддавалася її волі.

А тепер їй повідомляли, що море навколо острова не підкориться.

— Ти впевнений?

— Можеш запитати в Дем'яна. Він пояснить докладніше.

Мар'яна глянула на темну морську поверхню, яку ще було видно між пагорбами.

Уперше від моменту прибуття вона відчула справжній страх.

Якщо море не підкоряється магії води, то її найбільша перевага тут нічого не варта.

— Ходімо, — тихо сказала вона.

Натан не став розпитувати, про що вона задумалася.

Вони продовжили шлях.

За деякий час попереду з'явилися перші будинки.

Мар'яна очікувала побачити щось на кшталт похмурого поселення для вигнанців. Натомість перед нею відкрилася звичайна вулиця з кам'яними й дерев'яними будинками.

Біля одного подвір'я чоловік лагодив паркан. Жінка в темно-зеленій сукні несла кошик із продуктами. Двоє дітей бігли вулицею, сміючись і намагаючись наздогнати одне одного.