— Тату, тату! Давай підемо на той водний атракціон, ну, будь-ла-а-аска!
— Дитинко, бачиш, там є позначка, ти ще маленька спускатися з такої великої гірки. Ріа, скажи їй.
— Тато має рацію, ходімо краще покатаємося на поні, там теж дуже весело.
— Ну ні-і-і, не хо-о-очу!
— Якщо будеш вередувати, то ми підемо з Disneyland.
— Ну, гаразд, — буркнула мала.
Ракеш та Ріа пішли на атракціон. Проходячи повз тир чоловік пригадав події п’ятирічної давнини. Це було, наче в минулому житті. Після участі в кривавій грі божевільного Майстра він два місяці лежав у лікарні. Там його відвідала людина від організації із чеком, де потрібно було написати суму. Вони домовилися, що Ракешу виплачуватимуть по одному мільйону американських доларів щорічно на рахунок, протягом п’ятдесяти років. Лежачі в палаті, клацаючи пультом від телевізора, він побачив щось дуже знайоме. Інших учасників. Камери, про які говорив Майстер, насправді транслювали їхню боротьбу в прямому ефірі, а тепер йшли в записі на багатьох каналах світу. Після одужання, Ракеш насамперед приїхав у магазин і запросив Ріа на побачення. За домовленістю з Іоною, приїхав до її матері в Ізраїль і кинув їй у поштову скриньку чек. Він не став заходити до них, адже не знав, що сказати. Ракеш намагався знайти той ліс, де вони блукали, але пошуки були марними. Майстра в Японії так само не було після подій. Як писали газети, він зник, а медіагрупу націоналізували. Про його помічника теж ніхто не чув, та чек щороку приходить від невідомого адресата. За п’ять років це шоу набрало майже чотири мільярди переглядів. Ракеш за цей час не дав жодного інтерв’ю та намагався бути не публічною людиною, але його часто впізнавали, через що довелося відростити бороду, носити кепку та окуляри, а згодом взагалі переїхати. Із сім’єю він перебрався до Швейцарії, заснував школу бойових мистецтв, а Ріа відкрила магазин одягу.
— Любий, про що задумався?
— Та так… про своє, не переймайся.
Вони пройшли до атракціону, провели там час і розмістилися за столиком у піцерії.
— Нам чотири сири, будь ласка, дитячу піцу й мені каву.
Ракеш сидів задумливо на літньому майданчику й дивився на людей, коли інша сім’я зайняла столик недалеко від них і він побачив ту, кого зовсім не очікував.
— Атіка?