ео прокинувся, коли із лінії горизонту вийшло сонце й торкнулося його обличчя. Він встав швидко й озирнувся, чи немає нікого поруч із суперників або звірів, але тільки шум листя порушував тишу.
— Вже параноя…
Він вирішив ще трохи поспати, адже вважав, що йому потрібні сили для протистояння іншим учасникам.
***
Майстер вилетів на своєму літаку до острова.
— Завтра фінальний день, залишилося п’ять учасників і деякі вже наближаються до точки Б.
— Так, Харукі, так… — задумливо сказав той, дивлячись у вікно ілюмінатора.
— Сер, вам щось принести? — запитала стюардеса.
— Так… Віскі та фруктів наріж.
Вона вклонилася і пішла за барну стійку. Харукі тим часом спостерігав по камерах за учасниками.
— Майстре, ви так і не відповіли вчора, двоє вбили наших, ми щось зробимо?
— Ні, це витрати.
— Хм… Зрозумів… А не підкажете, що там на цій точці Б?
— Що на точці Б? Усе просто. Там двадцятидвохметрова буква Б біля берега. Ми підпливемо на яхті й очікуватимемо. Частина наших людей охоронятиме берег, адже тільки один має вижити й зібрати всі каблучки. Якщо якусь умову не виконано, сам знаєш, який буде наслідок!
— Тож, сер… вони помруть?
— Скільки там уже переглядів?
— Близько двох мільярдів.
— Замало… Треба ще…
Харукі встав із крісла й пішов до вбиральні умитися. Не лише Майстер святкував ювілей. Сьогодні День народження і в його вірного помічника — сорок років. Злегка посміхнувшись, Харукі витер рушником обличчя і пішов назад у салон. Він подивився на Майстра дуже уважно, спостерігаючи за його мімікою — очевидно, той був чимось незадоволений, тонкі губи скривилися в гримасі. Саме таке обличчя було у нього коли Харукі прийшов на роботу до Майстра, коли був ще студентом.