Атіка майже всю ніч не спала, снився Джон, якого вона вбивала знову і знову. Рано вранці дівчина зібрала сумку, переглянула речі в сумці вчорашнього суперника, узяла найнеобхідніше. Міцно стиснула в кулаці каблучки перед тим, як покласти в кишеню. Узяла сумку й пішла далі. Пройшовши кілька метрів, вона розвернулася і повернулася до місця, де лежав Джон, а звідти пішла не стежкою, а через ліс.
***
Ракеш та Іде прокинулися від щебетання птахів. Хлопець почав робити зарядку й на маленькому вогні готував їжу. Іде прокинулася і повернулася до нього.
— Як справи? Щось було вночі?
— Ні… Нікого не бачив… Але з’явився ще один червоний квадратик.
— Як? Хто ж це міг бути? Може мала, як її?
— Не знаю… Але сподіваюся, що здоровань, бо проти нього та його пістолета буде складно.
— А, так, той симпатичний, пам’ятаю, — усміхнулася Іде і вилізла з мішка.
Вони поснідали, зібрали речі і продовжили свій шлях, поки не побачили човен посеред річки.
— Дивись, це може бути той самий бонус, — сказав Ракеш, вказуючи пальцем.
— Ти думаєш, так просто? А що там всередині, не бачиш?
— Не знаю, треба підплисти, хто це зробить?
Вони перезирнулися. Зрештою Ракеш вирішив, що він попливе.
— Я попливу, — не дала йому озвучити своє рішення Іде, — я плаваю з п’яти років, тому зроблю це швидко.
— Впевнена? Сьогодні течія неспокійна.
— Так, — Іде зняла одяг, залишила сумку, спустилася і стрибнула у воду. Ракеш стояв і дивився на неї. І вони не помічали, але за Іде ще спостерігала Іона.
Підпливаючи до човна, Іде пірнула й подивилась, що під водою. Там виднівся залізний ланцюг, який тримав на місці човен. Всередині вона побачила кілька ящиків різних розмірів і рятувальне коло. Іде залізла на човен і тут відчула, що ланцюг, який тримав його, обірвався та човен поплив. Течія була середня, схопивши навмання один із ящиків, Іде хотіла вистрибнути, але в останній момент подивилася на інші чотири ящики і вирішила залишитися. Раптом там лежить щось цінне.
Ракеш кричав і махав Іде з берега, а вона вовтузилася з ящиками, не звертаючи на нього уваги. Хлопець схопив сумки й побіг уздовж берега.
— Стій, вилазь звідти!
— Ні, тут може бути щось для нас цінне! Я хочу побачити, що всередині!
Іде в паніці намагалася відкрити ящики, але тільки стерла долоні до саден. Ракеш вибився із сил та відстав від човна. Його крики до неї вже слабо долинали, їх перебивав шум води. Течія ставала сильнішою, човен хитало з одного боку в інший. Іде вирішила не намагатися вистрибнути звідти, просто почекати, куди винесе течія. Але не очікувала, що попереду вода йшла донизу. Через метушню і спроби відчинити ящики, вона зовсім не помічала, куди пливе. А віддалік починався водоспад. Іде заозиралася, за що їй зачепитись і, не довго думаючи, вирішила стрибнути і спробувати вхопитися за камінь, що стримів попереду. Вона приготувалася і в момент стрибка, човен хитнуло вбік. Іде впала вниз.
Ракеш біг уздовж берега і випустив із поля зору напарницю. Він спіткнувся, сильно забив коліно й пішов далі повільніше. За кілька хвилин побачив вдалині, що річка обривається, а гул течії зріс — він зрозумів, що там водоспад. Дійшов до урвища й подивився вниз.
— Вона не вижила, ні, — подивився на свій браслет — там з’явився ще один червоний квадратик.
Ракеш опустив голову і стиснув кулак, шкодуючи, що дозволив Іде плисти за ящиками.
Іона тим часом спостерігала за ним і почула, як впав неподалік камінь. Вона обернулася, але там нікого не було.
Кісумі сховався за стовбурами, щоб його не побачили.
Іона дивилася, як Ракеш іде до лісу, і пішла за ним. Здавалося, із кожним її кроком, хтось робив крок позаду. Вона розвернулася і взялася за зброю.
— Агов! Хто там? Виходь!
Кісумі закотив очі, але взяв зброю і вийшов.
— Привіт! — з усмішкою сказав японець і привітно помахав рукою.
— Як довго ти за мною стежиш?
— Не так довго, як ти думаєш. Я стежив більше за Ракешем та Іде… Але судячи із ситуації, тепер тільки за Ракешем. Ну, а мета в нас одна, дійти до точки Б. І якщо ти й вони тут, отже, ми йдемо в правильному напрямку.
— Не підходь ближче, — Іона дістала ножі і стала в бойову стійку. Кісумі здивовано на неї подивився та дістав меч.
— Ти ж знаєш правила, виживе тільки один гравець, п’ятьох уже немає, я не хочу тобі нашкодити, ти симпатична дівчина, але якщо ми залишимося самі… то сама розумієш.
— Ти занадто багато базікаєш, Кісумі.
— Давай так, я сьогодні не планую нікого вбивати або щоб мене вбили. У мене гарний настрій і сонце світить. Я піду далі своєю дорогою, гаразд?
Іона не довіряла йому, але битися з ним не хотіла, берегла сили. Її стратегія полягала в тому, щоб дійти до точки Б бадьорою та вбити за потреби, адже інші точно будуть не в змозі битись на повну силу.
Вона кивнула. Кісумі вклонився, але не ховав меч, а пішов із ним повз Іону, яка не спускала з нього очей. За кілька хвилин японець уже наближався до водоспаду. Іона йшла далеко позаду.
Кісумі підвів погляд і в нього розширилися зіниці. Вдалині стриміла над зеленню велика літера Б на березі океану. Він усміхнувся, глибоко вдихнув і став видивлятися, як дійти до заповітної точки. Єдиний варіант був переплисти на інший берег та спуститися лісом услід за Ракешем, та течія була надто активною. Вирішив повернутися назад, де ще можна знайти мілину, але там знову наткнувся на Іону.
— Гей! — вигукнув він сходу до суперниці. — Там тільки урвище, далі дороги нема, єдиний варіант — це переплисти на інший бік!
— Я попливу перша! Стій на місці!
— Ок!
Іона згадала випадок, коли на другому році служби їх відправили до Фінляндії на навчання в листопаді, тоді всі в костюмах пливли кілометр до катера — і так кожен день упродовж двох тижнів.
Вона пішла вперед у воді, рюкзак тримала зверху, за кілька метрів вода була вже по плечі. Поруч різко пропливла риба, Іона сіпнулася від несподіванки, посковзнулася на камені, її підхопила течія.