— Підйом! — голос командира роти Адама Бармана вгвинчувався в мозок із розмаху, збиваючи, мов каменем полохливі сновидіння.
Іона розплющила очі та втупилася в стелю. Голос командира їй уже вчувається. Адже вона тільки кілька днів тому закінчила строкову службу в армії Ізраїлю. На годиннику була рівно шоста, вона перевернулася на інший бік, щоб знову заснути. Через кілька годин Іону розбудив телефон. Встала, ліниво попленталася до слухавки.
— Так… Алло…
— Іоно, ти так довго спиш? — голос найкращої подруги Алони бринів бадьорістю.
— А що? Не можна за законом уже?
— Ну, як? У мене звичка вставати рано після служби. Жесть, звісно, але я вже зробила пробіжку, поснідала й думаю, дай-но тебе наберу.
— Я зрозуміла, можна я посплю, га? Мені цього ну ду-у-уже бракувало.
— Гаразд, спи. Ввечері зустрінемось?
Іона угукнула, кинула слухавку, впала на ліжко і встромила голову під подушку, у надії не прокидатися раніше полудня. Але за вікном загавкав сусідський пес, сон не йшов. Вона вже остаточно прокинулася та потягнулась. Першим, що спало на думку, було усвідомлення, що нарешті вона відслужила. Склала собі канапку, зробила зарядку й розтяжку, прийняла душ і вийшла в домашньому на вулицю винести сміття, як раптом зустріла свого однокласника Давіда.
— О, привіт, як ти? Як служба?
Іона спочатку не впізнала, хто це, потім придивилася та привіталась.
— Привіт-привіт, — сухо відказала. Вони із Давідом ніколи не були друзями, тож не було сенсу вдавати, що рада його бачити.
— То як відчуття після армії? Бачу, ти зміцніла, — не відставав той.
— А ти навпаки, — дивлячись на його живіт та футболку, яка, здавалось, була на два розміри менша, хмикнула Іона.
— Ех… Та тільки рік тому закінчив, влаштувався ж в IT-компанію і трохи себе запустив, на спорт нема часу.
Іона дивилася на нього, примружившись, дійсно змінився: з’явився живіт, щетина, нестрижене волосся, брудне взуття. У руках порваний пакет, звідки виднівся сир, булка та кока-кола.
— Слухай, не хочеш посидіти ввечері? Давно не бачились.
— Ем… Я вже маю плани, вибач, якось іншим разом, ок? — скоромовкою відтараторила Іона. Йти з ним нікуди не хотілося, але й бути надмірно грубою причини не знаходила.
— Ну, як хочеш, — Давід посміхнувся і знизав плечима. — Ось, візьми, якщо передумаєш, — він простягнув їй конверт жовтого кольору.
— Добре, мені вже додому час… Не їла ще… Рада була зустріти.
— Давай, бувай-бувай.
Іона швиденько зайшла в будинок і кинула конверт у стіл кореспонденції:
— Мда… Ну його нафіг…
Потім налила собі сік, сіла в м’яке крісло й почала перебирати папірці.
— Платіжка… Платіжка… Хм. А це що?
Вона розкрила конверт, там виявився лист від юридичної компанії, яка запрошувала на роботу помічницею з пристойною зарплатою та з повним соціальним пакетом. Другий лист був від IT-компанії, про посаду у юридичному відділі. У третьому місцевий коледж, пропонував викладацьку діяльність.
— Бла-бла-бла, не цікаво! А чим же Давід намагався привернути увагу?.. Хм… Порожній аркуш і тільки телефон та напис «Робота», дуже оригінально, маркетолог із нього ніякий, — Іона саркастично пхикнула, коли почула, що хтось відмикає двері.
На порозі стояла мама з пакетом із магазину.
— Донечко, моя люба, привіт! Що зробили з твоїм волоссям? Каре тобі менше личить.
— Ну, спасибі, ма, заходь, — обійнявши жінку, Іона пішла ставити чай.
— Як ти, донечко?
Мати працювала терапевтом — тендітна жінка зі світлим довгим волоссям і яскраво нафарбована — повна протилежність Іони.
— Дякую, усе добре, ось перебирала варіанти роботи щойно.
— І як, є щось гідне тебе?
— Не знаю, ще не все подивилась.
— Якщо хочеш, я дізнаюся, у тебе ж дядько працює в поліції, може йому потрібен там в офіс хтось.
— Мамо, я не хочу в офіс, чесно, — Іона роздратовано смикнулася, пролила воду та заходилася витирати стіл ганчіркою.
Щодо професії вони мали суперечки із самого дитинства Іони. Вона росла дуже активною дитиною: танці, плавання, репетитори з англійської, французької, відмінниця в школі. Але після травми плеча все пішло під укіс. Із шістнадцяти років ходила в клуби таємно від матері та вітчима, пробувала наркотики, часто змінювала хлопців, хотіла бути актрисою, зовнішні дані їй це дозволяли.
Мама була у відчаї, придумувала все нові покарання, просила поводитися краще, кричала, але це було марно. Батька Іона не знала, як говорила мати, він був пілотом і загинув до її народження.
Мама хотіла, щоб донька пішла в медичний, але через часті конфлікти і втручання в особисте життя, Іона подала документи на юриста й пішла з дому. Після цього дівчина забезпечувала себе сама, працюючи на різних підробітках: прибиральницею, нянею, касиркою. Потім познайомилася з хлопцем і зустрічалася з ним два роки. Він частково забезпечував її, та Іона хотіла бути самостійною, тож працювала, поки її не вигнали. Вона побилася з якимось своїм колегою і керівник викликав поліцію. Їй виписали штраф й відпрацювання на громадських роботах. Поліцейський, обговоривши ситуацію з її матір’ю, порадив раніше віддати доньку до армії і, не довчившись один рік, вона пішла служити два роки. Повернулася Іона більш дисциплінованою і серйозною, як помітила мати та не могла цьому натішитися.
— А що ти хочеш, люба?
— Не знаю, шукатиму вакансії. Думаю, щось пов’язане з бізнесом, мені це цікаво.
— А яким же бізнесом і звідки гроші?
— У кредит візьму, поки ще не вирішила, є кілька варіантів.
— Але… Але робота в офісі — це стабільно, тепло, є соцпакет, кар’єра… — мати хотіла й далі перелічувати переваги, але помітила, що дочка не слухає. — Іоно, я прийму будь-яке твоє рішення.
— Дякую, але не хочу бути офісним планктоном. До речі, будеш печиво?
— Ох, ні. Я вже піду, у мене пацієнт за годину, можеш не намагатися перемкнути тему. Я рада, що ти вдома. Як матимеш час, заїжджай, подивишся, я купила новий диван і телевізор.