Острів

Тронгейм, Норвегія

Десь у морських водах Норвегії.

— Капітане, нам треба повертатися, сильний шторм!

— Ні, Анґусе! У нас буде улов!

— Але, сер, ми ледве тримаємо сітки, — матрос вчепився руками в сітку, тримаючи її з останніх силах.

— Сподіваюся, скоро шторм закінчиться!

Буря була сильною — звичайне явище в цю пору року. Капітан та п’ять помічників вийшли в море ловити рибу для ресторанів. Але негода застала їх на човні. Різко одна сітка від вітру злетіла.

— Кеп! — Ганс не на жарт розлютився, втратити знаряддя для лову не входило в його плани сьогодні.

— Що?!

— У нас проблема, злетіла одна сітка, залишилося три, ми так загинути можемо!

— Не хвилюйся, Гансе, і не з такого вибиралися, за годину має закінчитися! Такий шторм, зазвичай, не йде довго! Скільки в нас улову?

— Близько двадцяти кілограмів!

— Треба сто!

— Але, кеп.

— Відставити, матросе, повернися на палубу і тримай сітки, а не базікай своїм язиком! — капітан міцно тримався за поручні. Це був міцний чоловік сімдесяти двох років, з них шістдесят — пробув у морі. То була справа його життя, яку успадкував від свого батька, а той — від свого.

— А де зараз Іде? — капітан роззирнувся

— Вона на кубрику була, сортувала рибу!

— Я до неї спущуся, поклич Карла, нехай підмінить мене!

Капітан зачекав Карла, свого помічника й нареченого Іде — своєї дочки. Хлопчина закінчив морську академію та вже працював пліч-о-пліч із ним близько десяти років.

Іде витирала піт.

— Як справи? — запитав її батько.

— Нормально, тату. Ми ще довго будемо в цьому штормі?

— Скоро мине та повернемось із величезним уловом.

Іде із самого дитинства ходила в море з батьком та старшим братом Каспером, але два роки тому вони потрапили в шторм сильніший, ніж сьогодні. Каспера накрило хвилею і знесло за борт. Його тіло знайшли за тиждень. Після цього випадку капітан забороняв доньці з ним ходити, але це тривало недовго, через її впертий характер, як у батька. Вона мало світло-голубі очі, темне волосся та зріст сто вісімдесят сантиметрів, як у матері. Смерть брата на неї дуже вплинула — стала єдиною жінкою-інженером у пам’ять про нього. Батько хотів найняти нового, але після розмови кілька років тому, як він згадував, змінив свою думку.

— Слухай, тату, я все розумію, ти за мене хвилюєшся, але ж мені двадцять вісім, я — найкращий твій фахівець, і ніхто не знає цей корабель краще, розумієш? Невже я даремно вчилася на інженера в Мальме?

— Іде, піди кудись, де безпечніше, я тебе й так за можливості беру із собою.

— Так, я завжди напрошуюся, і я розумію, що є ризики, але не потрібно мною так опікуватися — не буде повторного випадку, як із братом!

— Мовчати! — суворо наказав батько й сів на своє крісло в кабінеті.

— Не затикай мені рота!

— Так, досить! — втрутилася в суперечку мати…

Через кілька днів батько поступився своїми принципами й дав можливість бути головним інженером і, частково, коком.

— Скільки риби цього разу?

— Поки недостатньо, чекаємо, коли все мине.

Гримнуло. Заблимали лампи. По якімсь часі шторм пішов на спад, риби було більше, ніж очікували, переважно її заносило хвилею на палубу корабля. Незабаром вони повернулися на берег. Іде допомогла затягти в машину улов і з капітаном поїхала на завод, щоб здати всю рибу.

— Я поведу, — сказав батько.

— Гаразд, я однаково втомилась.

— А-ха-ха, ти вся в матір — лінива, дитинко.

— Відчепись і дай полежати, — Іде зручно вмостилася на задньому сидінні.

Капітан завів двигун пікапа. Машина мирно шелестіла шинами по дорозі, Іде заснула через пару хвилин, а батько слухав тихо радіо. Він кілька разів дивився на неї в дзеркало та вперше в нього з’явилася думка, щоби передати згодом їй справи. Донька періодично прокидалась, дивилася на похмуру погоду з дощем і заколисувалася знову. Так вони і приїхали.

— Чекай тут.

—…

— Спи-спи, — усміхнувся капітан.

Його не було більше, ніж годину. Повернувся, грюкнувши дверима, що розбудило Іде остаточно.

— М?… Чого гупаєш? Мені такий сон снився: я в басейні із золотими рибками…

Батько вчепився міцно за кермо, втупився поглядом у лобове скло. Іде сіла.

— Що трапилося?

— Ганс знайшов нового постачальника.

— Як? Адже ви співпрацюєте…. Скільки? Років десять?

— Бачте, його кум теж почав ходити в море біля Бергена та пропонує дешевше.

— Тату, не хвилюйся, цей рудий виродок того не вартий, значить, будуть інші точки збуту.

— Доцю… Він був одним із найбільших клієнтів…

— Не переживай, ще знайдемо. Тебе ж усі знають у місті.

— Так…

Батько не все їй розповів, замовник був впливовою людиною і натякнув, що треба поступитися місцем для його кума на цих водах. Вони добряче поскандалили, капітана вивели за двері й дали на роздум тиждень. Що буде, якщо він не погодиться, можна було здогадатися — ніхто більше не погодиться на співпрацю.

Він завів автомобіль та покотив додому.

Після вечері, коли Іде пішла у свою кімнату, капітан розповів усе дружині.

— Любий, не переживай, я в тебе вірю, знайдеш інших клієнтів.

— Так, але то буде дуже незначний заробіток — не знаю, як ми оплачуватимемо наш будинок, твої курси, обслуговувати авто й човен…

Тим часом Іде, яка йшла на кухню попити води, стояла за дверима й чула всю розмову.

***

Наступного дня Іде з робітниками на кораблі ремонтувала помпи, які постраждали під час шторму.

— Прошу вибачення, а хто тут головний?! — чоловік, явно не місцевий, азійської зовнішності, у пальто та з кейсом у руці оглядав групу людей. Через сильний акцент було ледь зрозуміло, що він говорить.

— Вам чого? — спитав один із робітників, який збирав канат, підозріливо примруживши очі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше