Розділ 14 - Що тут відбувається?

Аріелла Віндор

Навколо був ліс. Через листя дерев проходило достатньо сонячного світла, щоб під деревами росли і цвіли дивовижної краси квіти, а вся земля була встелена зеленим соковитим килимом із трави. Різнобарвні метелики перелітали з квітки на квітку. Таких чудернацьких квітів, не було в жодному світі.

Це мій перший світ, який я створила. Тут є мої досягнення і помилки. На створення усього світу знадобилося б дуже багато часу і сил, тому я обмежилася лише його маленькою частинкою. Детально пропрацювала лише свій куточок з оранжереєю, залишивши решту світу незайманим. Я не заселяла його тваринами та іншою живністю, тому що у мене не було такої потреби. Хоча зараз я сумніваюся, що мій світ такий необжитий, можливо за рік моєї відсутності тут виникли певні зміни. Шкода, що я не можу просканувати його, щоб виявити їх.

– Аріє, – несподівано позвав дракон.

Винирнула зі своїх спогадів, розуміючи, що дракон вже не вперше мене окликнув. Повернулася до Ріхтера і просто потонула в його очах. Хотіла відвести погляд, але було в них щось таке, що не дозволило мені це зробити. Як заворожена дивилася на дракона, його очі заворожували і манили. А от сам він мовчав. Потяг був таким сильним, що я зробила крок до дракона і навіть протягнула руку щоб доторкнутися до нього. Я навіть не відчувала його давлючу ауру, хотіла лише торкнутися до нього, все решта було не важливо. І я таки доторкнулася до його щоки. Але миттю відсахнулася, повертаючись до реальності, швидко підхопила лійку, яку встигла випустити з рук, і поспішила геть.

Намагалася вдихнути на повні груди і заспокоїтися, поки йшла ледь помітною стежиною серед дерев. Пройшла з десяток кроків і зрозуміла, що за мною ніхто не йде. Дракон як і раніше стояв біля виходу з оранжереї. Погляд його був зосереджений на чомусь, а на його обличчі я ясно бачила здивування.

– Ріхтере, ти йдеш? – окликнула я його.

Мої слова вивели дракона із оціпеніння і він тепер вже пильно подивився на мене. Щось змінилося в його погляді. Більше не було синіх крижинок в його очах, вони стали геть чорними і звіриними.

Ох, то я ж його вперше по імені назвала! Вже мовчу, що останнім часом перейшла на «ти». Дракон не зводив з мене свого хижого погляду, від якого у мене мурашки пробігли по тілу. Я змусила себе відвести погляд від нього і пішла далі стежиною. Наздожене, загубитися тут ніде.

Серце калатало у грудях мов божевільне. Аріє, треба бути зібранішою. А то доведу дракона, хто мені потім допоможе златник добути? Та і себе поберегти треба. І взагалі, подумаєш назвала його по імені і доторкнулася. Так він сам мені ім’я своє сказав. А торкатися до мене перший почав, коли гарчав на вухо, що сам всі проблеми вирішить. Так що нема чого перейматися, нічого страшного не сталося.

Так я заспокоювала себе весь шлях до річки, але в глибині душі у мене таки закралися сумніви, що сьогодні сталося щось непоправне.

Стежка вильнула вправо щоб різко обірватися у мене під ногами. Далі йшов пологий берег річки. Поки дракон не наздогнав мене я вмилася прохолодною водою, щоб повернути собі колишнє самовладання. Тепер значно краще. Схоже, що дракон якось дивно на мене впливає.

Набрала води в лійку і лягла на траву розглядаючи блакитне небо та поодинокі хмаринки. Вода голосно дзюрчала, заспокоюючи, і навіюючи сон.

Коли я відкрила очі небо вже помітно посіріло, сонце зайшло за дерева. Це ж треба, таки заснула. Я озирнулася довкола, але ні лійки ні дракона поруч не було. Залишилися лише куртка Ріхтера, якою він мене вкрив. Піднялася на ноги, зробила два кроки, і відчула як обривається магічний захист. Он воно як. То він мене не лише не збудив, а ще й оберігав! Вмить зробилося тепло десь там всередині, але я швидко відігнала це незнайоме почуття. Поки я дійшла до теплиці сонце вже остаточно сіло.

В теплиці ще здалеку я помітила світло. І не звичайні магічні вогники, працювали мої світильники. І вся оранжерея була залита приємним помаранчевим світлом. Це ж треба, Ріхтер розібрався з системою освітлення, знайшов кристал-накопичувач і наповнив його силою! Скільки роботи було зроблено, і все для чого?

Я оглянула оранжерею. Неймовірно, схоже дракон не тільки зі світлом розібрався. Система полива справно працювала, як і раніше.

Зустрілася поглядом з драконом, який вже прямував до мене.

– Відпочила? – задоволено запитав дракон.

– Що ти зробив з оранжереєю? – я захоплено роздивлялася оранжерею.

– Нічого, чого тут не було до мене, – відповів дракон. – Систему поливу трохи підремонтував, а зі світлом проблем взагалі не було.

– Навіщо тобі це? – задала я головне питання.

– Не люблю сидіти без діла. Аріє, на сьогодні тут все? Ходімо додому. Я сподіваюся хоча б повечеряти.

– Звісно ходімо, – схопилася я. – І дякую.

На це дракон лиш посміхнувся.

Ми вимкнули світло, і зачинивши оранжерею попрямували до печери, у якій розташовувався перехід.

Вечерю готувала сама. Було мені трохи соромно перед Ріхтером, що затримала його в чужому світі так надовго. І сама ж такого не планувала. Хотіла після обіду вже повернутися і якби не заснула на березі все так і було б. А ще була йому безмежно вдячна, що не згадував про те, що відбулося. Після сну з’явилося стільки сил, що до вечері підійшла з широким розмахом: запекла м’ясо, зробила рагу, овочевий салат і спекла малиновий пиріг.