Остання справа окультного детектива

VI

Бліді промені холодного осіннього світанку проникали у вузькі щілини між портьєрами, виявляючи пил, що кружляв у повітрі. Тиша ранку застигла в глухому безчассі кімнат дому родини Картерів. Доріан прийшов до тями. Йому здавалося, ніби обличчя пече — наче застигла розплавлена смола вкрила шкіру й не дозволяє повністю розплющити очі. У голові гуло, мов після тривалої пиятики. На губах стояв приторний присмак запеченої крові. Насилу він підвівся на ноги.

Пам’ять — невиразна, уривчаста й моторошна — почала повертатися до нього лише після того, як він двічі обійшов увесь будинок, у тривожному подиві оглянувши всі чотири кімнати й вітальню. Крім уламків, що всіяли коридор, розбитої вази й поламаних білих лілій, безладно розкиданих біля каміна, він знайшов капелюха, який належав відомому окультному детективу, — єдину річ, що слугувала доказом того, що всі ці туманні жахливі спогади не були лише фрагментами кошмарного сну.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше