III

Отямившись, Прендік насамперед привів до тями свого малодушного товариша.

Не відразу збагнувши, що саме сталося, Дрейк розгублено заозирався довкола. Коли ж нарешті підвівся з підлоги, Прендік налив йому бренді, місце зберігання якого було добре відоме деяким гостям дому Картерів, зокрема й самому детективові.

— Боже! Що це було? — Дрейк насилу тримався на ногах.

Прендік підсунув йому стілець.

— Поки що не певен… — задумливо промовив він.

— Що ж сталося з міс Глорією?! — раптом схаменувся Дрейк.

— Її викрали, гадаю, — відповів Прендік із разючою байдужістю.

Доріан був надзвичайно схвильований. Він із роздратованим подивом глянув на напарника.

— То чого ж ми сидимо, ніби нічого не сталося?

— Бо повинні все ретельно обміркувати, — так само холодно відповів Прендік.

— Але ж і так зрозуміло, хто за цим стоїть! Хіба не слід нам негайно вирушити до будинку полковника?..

— Це небезпечна затія, — різко відрубав Прендік.

— Тоді повідомімо поліцію. Інспектор Богард — людина відважна. Хай йому чорт, Джоне, ми не можемо сидіти склавши руки, поки нещасна дівчина перебуває у смертельній небезпеці.

— Я не сумніваюся, що інспектор достатньо сильний духом, аби вступити у відкриту сутичку навіть із самим дияволом, — стримано мовив Прендік. — Проте побоююся, що такий крок лише змусить негідника сховатися від нас із усією майстерністю, на яку він здатен. Не забувайте, якими здібностями володіє ця страшна людина. І все ж цей вчинок збив мене з пантелику. Не розумію, навіщо така зухвалість? Викрасти її… але заради чого?

— Умілий стратег! Як би не так, — похмуро кинув Дрейк. — Він просто не припускав, що в будинку є хтось, окрім міс Глорії.

— Саме так, — голосно промовив Прендік. — Але тепер він знає це й, імовірно, вже готує новий план. У його наміри явно не входило потрапити на очі випадковим перехожим чи сусідам. Уже хоча б із цієї причини він вирішив покластися виключно на магію. Диявол забирай, Доріане! Я повинен був це передбачити.

Пролунав дверний дзвінок, що змусив чоловіків насторожитися.

— Чому в домі немає прислуги? — тихо промовив Дрейк.

Майже навшпиньки вони підійшли до дверей. Прендік завагався, перш ніж запитати:

— Хто там?

Голос, що пролунав у відповідь, був знайомий їм обом.

Полковник Куінс навідав міс Глорію цілком несподівано. Це сталося того самого дня й майже в той самий час, коли детективи розташувалися у вітальні, готуючись вислухати причину, через яку вона попросила їх негайно приїхати. Прендік не зміг би забути цей голос навіть через багато років: у ньому відчувалися презирство й диявольська гордість. Полковник говорив уривчасто, іноді протягуючи слова з хрипким придихом, мов самовпевнений актор на сцені.

Господиня й гадки не мала, що на її порозі стоїть небезпечний і підступний чоловік. Того дня її наречений, вочевидь, іще був живий і з цілком зрозумілих причин переховувався на околиці міста. Тим часом Куінс намагався втертися в довіру дівчини, користуючись кожною нагодою навідатися до неї.

Наступного дня полковник досяг певного успіху у своїх лукавих намірах і, зустрівши прихильніше ставлення схвильованої господині, знову побував у її домі, де особисто познайомився з двома детективами з Річмонда. Важко сказати, чим міг закінчитися той візит, якби вони випадково не опинилися там саме в цей час.

Зовнішність цієї людини справляла сильне й незабутнє враження. Це був високий чоловік років п’ятдесяти п’яти, з густими вусами та бакенбардами. Голова його майже облисіла, й лише на скронях та потилиці ще зберігалася коротка сивувата рослинність. Різкі вольові риси обличчя та проникливий погляд блакитних очей дивним чином не узгоджувалися із загальним образом цього суворого й похмурого індивідуума. Самовпевненість і войовничий норов відчувалися в сильному звучному баритоні; на присутніх того вечора гостей міс Картер він позиркав із такою відвертою хитрістю та гордовитим презирством, що це не могло не викликати у відповідь неприязні.

Коли полковник покинув дім, Дрейка раптом відвідала думка прослідкувати за ним з вікна. Виявилося, що біля входу на нього чекав великий чорний пес, який одразу ж покірно рушив слідом за своїм господарем.

Усе це сталося чотири дні тому.

— Панове! — пролунало з-за дверей. — Безпека юної міс цілком залежить від вас. А тепер відчиніть. Обіцяю, я не завдам вам шкоди.

Якщо після перших слів полковника Прендік ще вагався, то після цієї фрази майже в нестямі розчахнув двері.

Опираючись на тростину, Куінс стояв на верхній сходинці ґанку. Біля його ніг сидів величезний чорний мастиф. Дрейк миттєво впізнав у ньому того самого пса, що покірно чекав на полковника того вечора, коли той уперше відвідав міс Картер.

Полковник повільно підняв капелюха у стриманому привітальному жесті.

— Нам є про що поговорити, — заявив він і рушив до порога.

Собака слухняно пішов за господарем і сів на задні лапи, щойно той знову зупинився.