III

Отямившись, Прендік насамперед привів до тями свого малодушного товариша.

Не скоро збагнувши, що з ним сталося, Дрейк розгублено заозирвався навколо. Коли він, нарешті, підвівся з підлоги, Прендік налив йому бренді, чиє місцезнаходження було відоме деяким гостям дому Картерів, у тому числі й самому детективу.

— Боже! Що це було? — Дрейк з трудом тримався на ногах.

Прендік підсунув йому стілець.

— Поки не впевнений… — задумливо промовив він.

— Що ж сталося з міс Глорією?! — схаменувся Дрейк.

— Її викрали, я гадаю, — Відповідь Прендіка прозвучала абсолютно байдуже.

Доріан же був надзвичайно схвильований. Він з роздратованим здивуванням подивився на напарника.

— То що ж ми сидимо, ніби нічого не сталося?

— Бо ми повинні все ретельно обдумати, — все так само холодно відповів Прендік.

— Але ж і так ясно, хто за цим стоїть! Чи не слід нам вирушити в дім полковника…

— Це небезпечна затія! — відрізав Прендік.

— Тоді повідомимо в поліцію. Інспектор Богард — відважна людина. Хай йому чорт, Джоне, ми не можемо сидіти склавши руки, поки нещасна дівчина перебуває в смертельній небезпеці.

— Я не сумніваюся, що інспектор достатньо сильний духом, щоб вступити у відкриту сутичку навіть із самим дияволом, — стримано вимовив Прендік. — Я лише побоююся, що подібна дія може змусити негідника сховатися від нас з усєю майстерністю, на яку він здатний. Не забувайте, якими вміннями володіє ця страшна людина. Однак цей вчинок збив мене з пантелику. Не розумію, навіщо така зухвалість? Викрасти… заради чого?

— Умілий стратег! Як би не так, — вставив Дрейк. — Він і не думав, що в домі був хтось іще, крім міс Глорії.

— Правильно, — голосно промовив Прендік, — але тепер знає й, імовірно, готує новий план. У його наміри не входило потрапити на очі випадковому перехожому чи сусідам, лише з однієї цієї причини в нього були підстави покластися виключно на сили магії. Диявол, Доріане! Я повинен був це передбачити.

Пролунав дверний дзвінок, що змусив чоловіків насторожитися.

— Чому в домі немає прислуги? — тихо промовив Дрейк.

Майже крадучись, вони підійшли до дверей. Прендік завагався, перш ніж запитати: «Хто там?»

Голос, що пролунав у відповідь, був знайомий їм обом.

Полковник Куінс навідав міс Глорію цілком несподівано, це сталося того ж дня й в той же час, коли детективи розташувалися у вітальні, готуючись вислухати причину, через яку вона попросила їх негайно приїхати. Прендік не зміг би забути цей голос навіть багато років потому — в ньому відчувалося презирство й диявольська гордість. Говорив полковник уривчасто, іноді тягнув слова з придихом, як якийсь самовпевнений актор.

Господиня й гадки не мала, що перед нею на порозі стояв зловмисний і небезпечний чоловік. Того дня її наречений, з усього, був ще живий, ховаючись з цілком зрозумілих причин на околиці міста. Тим часом Куінс намагався втертися в довіру дівчини, відвідуючи її за першої ж можливості.

Наступного дня полковник таки домігся свого в лукавих діях, зустрівши бажане ставлення схвильованої господині, і побував у її домі, де й познайомився особисто з двома детективами з Річмонда. Невідомо, до чого призвів би його візит, якби їх не виявилося там у цей час.

Зовнішній вигляд цієї людини виявився досить вражаючим і запам’ятовуваним. Це був високий чоловік п’ятдесяти п’яти років, що носив вуса й бакенбарди. На голові його, за винятком сивої короткої рослинності на скронях і потилиці, майже не було волосся. Різкі вольові риси обличчя й проникливий погляд блакитних очей, здавалося, зовсім не вписуються в загальний образ цього похмурого й суворого індивідуума. Самовпевненість і войовничий норов відображалися в сильному звучному баритоні; він позиркав на присутніх того вечора гостей міс Картер з такою відвертою хитрістю й гордовитим презирством, що це не могло не викликати відповідної неприязні з їхнього боку.

Коли полковник покинув дім, Дрейка відвідала спонтанна думка прослідкувати за ним з вікна. Виявилося, що біля входу його очікував великий чорний пес, який одразу ж почав покірно супроводжувати свого господаря.

Усе це було чотири дні тому.

— Панове! — пролунало з-за дверей. — Безпека юної міс цілком залежить від вас. Тепер відчиніть двері. Обіцяю, я не завдам вам шкоди.

Якщо з перших слів полковника Прендік вагався, то після заключної фрази він майже в несамовитості розчахнув двері. Опираючись на тростину, Куінс стояв на верхній сходинці. Біля його ніг сидів величезний чорний мастиф. Дрейк миттєво впізнав у ньому того самого пса, що покірно очікував Куінса того вечора, коли він відвідав міс Картер. Полковник підняв свого капелюха в привітальному жесті.

— Нам є про що поговорити, — заявив він і рушив до порогу. Собака рушив за ним і сів на задні лапи, коли він знову зупинився.

— Де міс Глорія Картер? — вимогливим тоном запитав Прендік. Він пильно й виклично дивився на Куінса.

— Як я сказав, її подальша доля цілком залежить від вас, джентльмени. Буде розумно, якщо ми обговоримо все в домі.