II

Наближаючись до будинку Картерів, у якому останні півтора року міс Глорія, дочка покійного помічника судді Стівена Картера, не рахуючи прислуги, проживала сама, Доріан Дрейк і Джонатан Прендік ясно уявляли, яким тяжким потрясінням обернеться для неї раптова загибель коханого.

Юна й чарівна міс Глорія провела останні три дні в нестерпній тривозі, знемагаючи від найжахливіших побоювань, які невідступно терзали її серце. Молодий Кірк, син Грегорі Квотермейєра, який сколотив чимале багатство на хутряному промислі десь на околицях Монреаля, прибув до Сан-Франциско минулої весни за особливим дорученням батька, де й познайомився зі своєю майбутньою нареченою. Невдовзі вони покохали одне одного, і наприкінці липня молодий чоловік запропонував їй руку й серце. Відтоді закохана пара не розлучалася довше, ніж на півдня, поки син і повірений у справах канадського мільйонера вирішував питання, пов’язані з бізнесом батька.

Знищена жахливою звісткою, дівчина майже миттєво знепритомніла.

Прендік відніс її на руках до вітальні, обережно поклав на софу, перевірив пульс і там, під тріск поліна в каміні, сказав своєму напарнику:

— Отже, дозвольте розповісти вам про Джакату, жахливого й нещадного.

Кімната була обставлена вишуканими меблями епохи Георга II, оббитими мохером і гобеленом, на витончено вигнутих ніжках, вкритих майстерною різьбою. Новомодні канделябри, встановлені на стіні по обидва боки від каміна, давали приглушене освітлення.

Вони сіли в латунні крісла зі східним орнаментом, розташовані біля каміна, між ними стояв маленький, майстерно оброблений різьблений столик з ебенового дерева. Прендік закурив сигарету.

Дрейк тривожно вдивлявся в полум’я каміна, уважно слухаючи свого напарника.

— Сьогодні я вже згадував цікаву, але заборонену книгу, вивчивши яку, мені вдалося поглибити свої знання окультизму. Мушу зізнатися, завдяки постійним дослідженням у цій галузі, на моєму рахунку не одна успішно розкрита справа, пов’язана з темними містичними силами. То й справа знаходиться якась дрімуча особа, що відлюдником живе десь у глухих куточках Брисбена або околицях похмурого Холі Кросс. Кожного разу, коли мені вдавалося знайти зачіпку, ниточку, що тягнеться до джерела чаклунських підступів, вона обов’язково приводила мене на поріг божевільного, який насмілився закликати в чорні безодні всесвіту.

Цього разу ми з вами зіткнулися з подібною справою. Як ви й зробили висновок, Куінс у ній є головним винуватцем, убивцею. Зазвичай мотивом слугує якесь винятково низьке бажання або пристрасне спонукання до вчинення зла. У нашому випадку ми маємо справу зі з’їхавшим з глузду через ревнощі відставним полковником. Однак нам слід остерігатися цієї в найвищій мірі підступної й розрахункової людини. Оскільки, на відміну від тих темних сільських чаклунів, яких мені доводилося викривати, Куінс — людина вельми освічена й володіє набором небезпечних, відточених роками служби в армії якостей і вмінь. Очевидно, в тактиці й стратегії ведення бою він набагато вправніший за нас із вами. Тому поостережемося поки що й не будемо вступати з ним у відвертий конфлікт. Гадаю, не варто давати йому привід вважати нас своїми ворогами. Зачекаємо слушної нагоди й відплатимо негіднику тією ж монетою.

— Камінь! — встрепенувся Дрейк.

— Саме так, Доріане.

— Розумію, — прошепотів Дрейк злякано. — Але… це ж жахливо, Джоне.

— Це війна! — різко сказав Прендік. — Тим більше наш обов’язок подбати про міс Глорію, раз уже ми взялися за цю справу. Це чудовисько за жодних обставин не залишить її в спокої. Їй загрожує небезпека, і в наших силах її усунути.

Прендік подивився через плече на дівчину, що лежала на софі. Її голова спочивала на подушці, очі були заплющені, груди рівно здіймалися.

— Для того щоб упоратися з чаклуном, нам слід знати, чиє покровительство він заручив. Йдеться про особливу могутню магію, якій його навчив шаман із клану Нгхоні.

У своєму творі «Невідомі народи Африки» сер Чарльз МакКорні, почесний член королівського товариства антропологів Великобританії, професор археології й відомий дослідник диких невивчених країв Азії та Африки, описав шокуючі обряди цього кровожерного клану. Йому вдалося проникнути в святая святих племені, в храм їхнього чорного бога Джакати. Ритуали, що справлялися біля підніжжя велетенської статуї, яка, за описом автора, мала не менше сорока футів у висоту й двадцяти в обхваті, рясніли кривавими приношеннями, нечестивими танцями й співом, у яких брали участь цілі натовпи фанатичних дикунів.

Професор описав той смертельний жах, який довелося йому пережити, побувавши на одній із подібних церемоній. Він двічі втрачав свідомість від спостережуваних кошмарів, що творилися перед страшним, сповненим немислимої злоби ликом кам’яного ідола. За його словами, після закінчення огидних блюзнірських дій у храмі, на світло його винесли двоє дужих тубільців, оскільки він не знаходив у собі сил покинути його самостійно. Ось що МакКорні писав у своїй книзі: «Осмілюся заявити: магія, що століттями передавалася від одного покоління до іншого — якщо мої органи чуття не зіграли зі мною злий жарт, і очі мої бачили так само ясно, як і в ці самі хвилини, коли я пишу ці рядки, а також незалежно від того, готовий визнати цивілізований світ цей факт чи ні — є чимось, що зовсім не піддається логічному осмисленню, і жоден із відомих нам законів фізики непридатний до таємничих маніфестацій цього давнього й страшного мистецтва». Вона рясніє описами всякого роду чортівні й феноменальних проявів, очевидцем яких він став, поки перебував в Африці, в районах річки Умфолозі. Саме з його твору я дізнався про культ Джакати, кровожерного божества. Крім того, особливу увагу професор приділив проблемі такого явища, як порча, підкреслюючи його небезпеку щодо тих, на кого вона була спрямована.