Розділ 12.1

Херет помітно затремтів, загрожуючи поховати під світлими вулицями смертників, а бузкова заграва, що розповзалася надламаним небом, тепер багряніла темнішим відтінком. Кальк, здавалося солдатам, зовсім не зважала на людей під собою, все сильніше змахуючи крилами. Та попри це титаніда залишалася на тому ж місці.

Темне пір'я птаха, вкрите плямами крові через глибокі укуси Безуала, непомітно очистилось, немов би випаровуючи кров з крил та тулуба, тільки-но рани остаточно затягнулись. Кальк ця сутичка лишень роздратувала — вона звикла до болю більше, ніж будь-хто інший, але однаково не любила його відчувати.

Та все ж, щось тут було не правильним.

Титаніді здалося, що вона відчула присутність Аск, проте майже одразу втратила тьмяний слід її сили. Можливо, ці підозри даремні — мертве місто знаходилося недалеко від Ясеневого острову та й Аск нерідко бувала в цих краях.

Втім, від роздумів її відволік яскравий спалах блискавки, яка стрімким лезом кинулася крізь небо, що його вигнуло дугою, і на мить засліпила. Вгорі пролунав гуркіт, змусивши штурмовиків підняти щити, а тоді громовиця вдарила арреха, пропалюючи багряне пір'я.

Спалах, клекіт птаха та обвал ще кількох будинків з перевернутого міста, щойно Кальк втратила концентрацію, на хвилину дезорієнтували солдатів. Втім, Євстахія з Аскольдом, що стояли найдалі, встигли помітити швидке й сильне коріння, яке міцно оплело пташиний тулуб, утримуючи його на місці за мить до удару блискавиці.

Ще секунда і холодне полум'я згасло так само різко, як і з'явилося, щоб в наступну мить спалахнути ще яскравіше, відкидаючи арреха на землю. Велет, який приземлився навпроти, виглядав незвично зосередженим. Його погляд палав золотом, а риси обличчя загострилися, підкреслюючи втому молодого чоловіка.

Він не дивився на побратимів і посестер — не хотів відволікатися, чи, що гірше, зустріти в їхніх очах осуд або презирство. Натомість, прикликав вогонь стихії, більше не дбаючи про власну таємницю, і знову атакував.

Переяр не розумів до кінця, чим саме керувався цієї миті — чи то бажанням захистити товаришів, чи то помстою за власне перетворення ще тоді, за першої зустрічі з титанідою трансформацій. Минулого ж разу, біля вірлянівського кордону, їхньому бою завадив Стан.

А тепер... Штурмовик мимохідь скосив очі праворуч, помічаючи присутність Аск. Жінка перебувала на межі потойбіччя, прихованого в тінях, що надійно відводило від неї погляди як титанів, так і солдатів, але ніяк не заважало користуватися силою.

Перехопивши його погляд, титаніда ясенів кивнула в бік обпаленого птаха, мовляв, не відволікайся. І нагадування виявилося вчасним — Кальк вирішила не гаяти часу на зцілення плоті, скидуючи обгоріле пір'я, мов стару шкіру.

Тріск кісток видався голоснішим за гул стін, падаючих з перевернутих вулиць прямо в урвище, що залишилось на місці мертвого міста. Підвівши голову вище, Велет здивовано смикнув бровою — від його удару в подобі блискавки воно таки повернуло собі нормальний вигляд. Або ж Кальк припинила утримувати ці зміни — хтозна, як працювали її здібності.

Та раптом титаніда розсміялася. Хрипко й презирливо, повертаючи собі людську подобу, як проміжну форму між трансформаціями. Оголена, обпалена і зранена, вона однаково насміхалася з присутніх, що завмерли навпроти несміливими мурахами, ховаючись за щитами.

— Які ж ви жалюгідні, — простягнула та, ліниво переступаючи пташині рештки, ніби ті й справді були старою шкірою. — І навіть ти, — її холодні, блакитні очі увіп'ялися в Велета, — замість того, щоб прийняти даровану мною правду, ти досі звинувачуєш мене у власній слабкості.

Кальк розреготалась, відкинувши назад голову, а перелесник здригнувся. Подив, що відобразився на його обличчі, став помилкою — раптова трансформація титаніди відбулася миттєво, користуючись секундою розгубленості. Вона кинулася вперед з жорстоким вишкіром на зкривленому обличчі, немов бажала розірвати чоловіка власними зубами.

Щойно жіноча постать зазнала остаточних змін, сильно збільшившись у розмірах, Переяр, досі розгублений через її слова, відреагував з помітною затримкою. Вона б коштувала йому життя, якби не негайна відповідь Аск, чиї корені навідліг вдарили по величезній, зміїній морді, відкидаючи лускатого в бік.

— Йор? — глухо видихнув чоловік, знову прикликаючи вогонь. — Вона може трансформуватись в інших титанів?

Змій труснув головою і з низьким сичанням, більш подібним до тваринного гарчання, повернув морду в бік Аск. Розфокусованість в блакитних очах, які ковзали галявиною, уламками каменів та товстим шаром попелу, дала зрозуміти, що титаніда ясенів досі залишалася прихованою від очей Кальк.

— Якого проклятого? — пролунало поруч не менш вражене. Іриней, блідий і похмурий, зупинився в кількох метрах ліворуч. — Якщо вона таке витворяє, як її взагалі зупинити?

— Ви маєте її виснажити, — вітер доніс до них тиху мелодію слів Аск. — Сила Кальк вимагає великої витривалості і здатності зносити біль від кожної трансформації, її сильний бік — розвідка. Втім, вона чомусь знову і знову вступає в пряме протистояння, тож, думаю, вам краще тут не затримуватись.

Велет спохмурнів, але кивнув. Ні він, ні Іриней не розуміли, що відбувається. Кальк влаштувала цілу виставу з вигнутим небом, покрученими деревами та перевернутим містом, витрачаючи на це зайві сили, а в самому бою повністю ігнорувала захист.

— Можливо, трансформації її не виснажують, — припустив перелесник, щойно в зміїну морду влучили одразу дві блискавки Олеся. Решта штурмовиків роззосередилась за їхніми спинами, готуючи змішані атаки для наступного удару, коли Велет продовжив: — що як трансформовані нею речі, рослини та тварини, маючи в собі слід сили титана, видозмінюють для неї природну енергію, яка, в свою чергу, вже живить саму Кальк?

— Звучить логічно, — кивнув Олесь, кинувши короткий погляд на товариша. Сотник одразу відвів очі, ховаючи ті за розпатланими, темними кучерями, аби не показати провину, що гризла зсередини. Він добре пам'ятав, як атакував Реквієм, пам'ятав і як його блискавки залишили опіки на руках Євстахії, і тепер не мав змоги дивитися ні на посестер, ні на решту підлеглих.