Остання крапля Клея Збитковіча

Остання крапля Клея Збитковіча

Обігнувши дугою стегно сузір’я Підстреленого Оленя, космічний трейлер «Гоп-Стоп» мляво підібрався до планети Метрополітанія. Детектив Клей Збитковіч напружено подивився крізь скло рубки пілота на мільйони яскравих вогнів супутника Трендікус.

- Тільки без фанатизму. Залетіли, вирішили питання – і геть.

Пілот-андроїд Дешка з цікавістю глянула на нього.

- Ти про жінок взагалі щось знаєш?

- Достатньо, що ти досі тримаєш мій заробіток у себе, а ми підлітаємо до супутника-гіпермаркета з мільйонами крамниць.

- Та заспокойся ти. Ми летимо на зустріч, а не за сукнями. Хоча…

- Відключу від системи – і в тебе не буде часу ні на яке «хоча».

Дешка знайшла місце на стоянці космічних суден і вийшла з трейлера перша. За нею мляво човгав детектив Збитковіч.

На мерехтіння розважальних центрів і бутіків злітались істоти з різних кутків Галактики тільки щоб на один день стати частиною модного світу.

«Тепер я маю ходити тут серед цих папуг намальованих», - буркнув Клей, але Дешці не сказав.

У його очах супутник Трендікус був суцільним скупченням модників і модельних голограм на квадратний метр. Магазини з назвами «Гламурна Імператриця», «Периферійний стиляга» чи «Писк морди» тут сприймались як щось буденне. Клей роздивлявся перехожих і осудливо крутив головою.

- Тут всі як ляльки якісь.

Напудрені спітнілі лиця і морди покупців відблискували від штучного світла вітрин. Повз Клея і Дешку проходили десятки істот з паперовими пакетами в кінцівках. Очі радісні, жадібні і спустошені. Дешка зойкнула і підійшла до вітрини з пишною вечірньою сукнею.

- Зрозумій, Клею. Тут мода – це ціла філософія.

- Гра в доміно – теж, але ти чомусь постійно бурчиш, коли я вдаюсь у свою філософію.

- Бо ми ледь нашкребли на викуп трейлера після твого останнього філософічного фіаско.

- Мене в той раз підвела детективна чуйка.

Дешка розсміялась на його слова і відійшла від вітрини.

- Я не думав, що в одному місці може зібратись стільки істот з крайнощами. Подивись на це. Після дня тут навіть вітер із кишені не вилетить.

- Не перебільшуй, Клею.

- На що споримо, що вони виходять звідси без грошей?

- Облиш дурощі.

Збитковіч повернувся до виходу і свиснув до двох хлопців з торбами. Ті зупинились і спантеличено подивились на нього. Клей і Дешка підійшли.

- Привіт, хлопці. Мене звати Клейтус.

- Мене… - остовпів один із них. – Ігор.

- А я, - відкрив рота другий.

- Чув, Ігор, позич десятку до вечора.

- Що? Я… У мене немає.

- От бачиш, - Клей гордовито повернувся до Дешки. – Ні з чим виходять.

- Не сміємо вас затримувати, панове, - вона вказала Збитковічу на його одяг. – Клею, ніхто не дає чужинцям в борг. А ще ти виглядаєш так, ніби три дні в собачому притулку спав.

Клей з недовірою подивився на неї, потім на своє стомлене відображення у вітрині.

- Я просто вигідно виділяюсь серед всіх.

Дешка насмішливо похитала головою і раптом придивилась до чогось позаду нього. Біля магазину з назвою «Містична насолода» стривожено стояв низькорослий чоловік в окулярах і картузі.

- Наш клієнт, - сказала Дешка і махнула йому рукою.

- І це я не маю смаку? Подивись на цього інтелігента, – буркнув Клей.

- Діло не в одязі, а шкалі його чистоти.

Вони підійшли до чоловіка. Той зняв картуз і його лисина відбилась неоновим зайчиком Клею в очі. Склавши руки поперед себе, чоловік теребив картуз пальцями.

- Ви – Алікус Трайто? Я – Дешка, це – детектив Клей Збитковіч.

Клей помітив темні кола під його очима і неприродний жовтий відтінок шкіри.

«Дуже незвичний колір. Хвороба якась чи що?»

 - Прояснимо на старті, - почав Клей, - розмова – теж розслідування. Але якщо платите – можемо хоч до ранку теревенити.

- Давайте коротко по суті, - сказала Дешка клієнту.

Алікус Трайто незграбно озирнувся, зробив кілька кроків до Клея і почав тихо говорити:

- Треба, щоб до завтра ви знайшли докази того, що моя колишня дружина висмоктує з мене життєві соки.

Він дістав з-під піджака картонну папку і дав Клею. Там було фото портрету статної жінки з гострими рисами лиця, одягненої в чорне.

- Виглядає, ніби тільки-но померла, - констатував Клей і протягнув фото Дешці. – Поглянь.

- Клею, вона – вампір. Чи не так, пане Трайто?

Клієнт жваво закивав головою. Клей здивовано підняв брову.

- То вона не метафорично з вас смокче соки?

- Я ніби впадаю в транс. Вона… Вона приходить до мене вночі, щось робить, що я завмираю, а потім вчиняє наді мною наругу.

- Що ви маєте на увазі під цим словом? – запитала Дешка.

Трайто відстебнув верхній ґудзик сорочки. На шиї було чотири сліди від укусу і синці навколо них.

«Скоріше за все анемія.»

- Засмоктала добре, - кисло сказав Клей. – Можна доторкнусь?

Не чекаючи згоди, він тицьнув пальцем в одну із раз. Трайто відскочив і ображено подивився на нього. Клей знизав плечами.

- Мусив перевірити, чи справжні.

- До вас було ще троє детективів, але, - Алікус зам’явся, - але вони з різних причин відмовлялись довести діло.

Прискіпливий погляд Дешки ніби читав Трайто, поки той говорив. Клей теж помітив його дивну напруженість.

- Які це були причини? – запитала Дешка. – Вони мали сказати, чому відмовляються від діла.

Трайто відвів погляд.

- Та… зникли. На повідомлення не відповідають.

«Зникли? Щось я вже перехотів братись за це діло», - видихнув Клей і дістав пачку цигарок.

Трайто підійшов до Клея, взяв його за плечі і зі сльозами в очах подивився на нього.

- Благаю вас, пане детективе, рятуйте.

З губ Збитковіча випала цигарка.

- Хмм, - Дешка привернула увагу Клея. – Подивись, який збіг.

Кілька магазинів далі стояла та сама дама з фото і крутила в руках туфельку.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше