Обігнувши дугою стегно сузір’я Підстреленого Оленя, космічний трейлер «Гоп-Стоп» мляво підібрався до планети Метрополітанія. Детектив Клей Збитковіч напружено подивився крізь скло рубки пілота на мільйони яскравих вогнів супутника Трендікус.
- Тільки без фанатизму. Залетіли, вирішили питання – і геть.
Пілот-андроїд Дешка з цікавістю глянула на нього.
- Ти про жінок взагалі щось знаєш?
- Достатньо, що ти досі тримаєш мій заробіток у себе, а ми підлітаємо до супутника-гіпермаркета з мільйонами крамниць.
- Та заспокойся ти. Ми летимо на зустріч, а не за сукнями. Хоча…
- Відключу від системи – і в тебе не буде часу ні на яке «хоча».
Дешка знайшла місце на стоянці космічних суден і вийшла з трейлера перша. За нею мляво човгав детектив Збитковіч.
На мерехтіння розважальних центрів і бутіків злітались істоти з різних кутків Галактики тільки щоб на один день стати частиною модного світу.
«Тепер я маю ходити тут серед цих папуг намальованих», - буркнув Клей, але Дешці не сказав.
У його очах супутник Трендікус був суцільним скупченням модників і модельних голограм на квадратний метр. Магазини з назвами «Гламурна Імператриця», «Периферійний стиляга» чи «Писк морди» тут сприймались як щось буденне. Клей роздивлявся перехожих і осудливо крутив головою.
- Тут всі як ляльки якісь.
Напудрені спітнілі лиця і морди покупців відблискували від штучного світла вітрин. Повз Клея і Дешку проходили десятки істот з паперовими пакетами в кінцівках. Очі радісні, жадібні і спустошені. Дешка зойкнула і підійшла до вітрини з пишною вечірньою сукнею.
- Зрозумій, Клею. Тут мода – це ціла філософія.
- Гра в доміно – теж, але ти чомусь постійно бурчиш, коли я вдаюсь у свою філософію.
- Бо ми ледь нашкребли на викуп трейлера після твого останнього філософічного фіаско.
- Мене в той раз підвела детективна чуйка.
Дешка розсміялась на його слова і відійшла від вітрини.
- Я не думав, що в одному місці може зібратись стільки істот з крайнощами. Подивись на це. Після дня тут навіть вітер із кишені не вилетить.
- Не перебільшуй, Клею.
- На що споримо, що вони виходять звідси без грошей?
- Облиш дурощі.
Збитковіч повернувся до виходу і свиснув до двох хлопців з торбами. Ті зупинились і спантеличено подивились на нього. Клей і Дешка підійшли.
- Привіт, хлопці. Мене звати Клейтус.
- Мене… - остовпів один із них. – Ігор.
- А я, - відкрив рота другий.
- Чув, Ігор, позич десятку до вечора.
- Що? Я… У мене немає.
- От бачиш, - Клей гордовито повернувся до Дешки. – Ні з чим виходять.
- Не сміємо вас затримувати, панове, - вона вказала Збитковічу на його одяг. – Клею, ніхто не дає чужинцям в борг. А ще ти виглядаєш так, ніби три дні в собачому притулку спав.
Клей з недовірою подивився на неї, потім на своє стомлене відображення у вітрині.
- Я просто вигідно виділяюсь серед всіх.
Дешка насмішливо похитала головою і раптом придивилась до чогось позаду нього. Біля магазину з назвою «Містична насолода» стривожено стояв низькорослий чоловік в окулярах і картузі.
- Наш клієнт, - сказала Дешка і махнула йому рукою.
- І це я не маю смаку? Подивись на цього інтелігента, – буркнув Клей.
- Діло не в одязі, а шкалі його чистоти.
Вони підійшли до чоловіка. Той зняв картуз і його лисина відбилась неоновим зайчиком Клею в очі. Склавши руки поперед себе, чоловік теребив картуз пальцями.
- Ви – Алікус Трайто? Я – Дешка, це – детектив Клей Збитковіч.
Клей помітив темні кола під його очима і неприродний жовтий відтінок шкіри.
«Дуже незвичний колір. Хвороба якась чи що?»
- Прояснимо на старті, - почав Клей, - розмова – теж розслідування. Але якщо платите – можемо хоч до ранку теревенити.
- Давайте коротко по суті, - сказала Дешка клієнту.
Алікус Трайто незграбно озирнувся, зробив кілька кроків до Клея і почав тихо говорити:
- Треба, щоб до завтра ви знайшли докази того, що моя колишня дружина висмоктує з мене життєві соки.
Він дістав з-під піджака картонну папку і дав Клею. Там було фото портрету статної жінки з гострими рисами лиця, одягненої в чорне.
- Виглядає, ніби тільки-но померла, - констатував Клей і протягнув фото Дешці. – Поглянь.
- Клею, вона – вампір. Чи не так, пане Трайто?
Клієнт жваво закивав головою. Клей здивовано підняв брову.
- То вона не метафорично з вас смокче соки?
- Я ніби впадаю в транс. Вона… Вона приходить до мене вночі, щось робить, що я завмираю, а потім вчиняє наді мною наругу.
- Що ви маєте на увазі під цим словом? – запитала Дешка.
Трайто відстебнув верхній ґудзик сорочки. На шиї було чотири сліди від укусу і синці навколо них.
«Скоріше за все анемія.»
- Засмоктала добре, - кисло сказав Клей. – Можна доторкнусь?
Не чекаючи згоди, він тицьнув пальцем в одну із раз. Трайто відскочив і ображено подивився на нього. Клей знизав плечами.
- Мусив перевірити, чи справжні.
- До вас було ще троє детективів, але, - Алікус зам’явся, - але вони з різних причин відмовлялись довести діло.
Прискіпливий погляд Дешки ніби читав Трайто, поки той говорив. Клей теж помітив його дивну напруженість.
- Які це були причини? – запитала Дешка. – Вони мали сказати, чому відмовляються від діла.
Трайто відвів погляд.
- Та… зникли. На повідомлення не відповідають.
«Зникли? Щось я вже перехотів братись за це діло», - видихнув Клей і дістав пачку цигарок.
Трайто підійшов до Клея, взяв його за плечі і зі сльозами в очах подивився на нього.
- Благаю вас, пане детективе, рятуйте.
З губ Збитковіча випала цигарка.
- Хмм, - Дешка привернула увагу Клея. – Подивись, який збіг.
Кілька магазинів далі стояла та сама дама з фото і крутила в руках туфельку.