Розділ 2. Крижана колиска

Температура стрімко падала. Разом із сонцем, яке сховалося за гострі піки, ущелину накрив справжній космічний холод. За професійною оцінкою Марка, зараз було близько мінус двадцяти п'яти градусів. Шквальний вітер, що вив між скелями, перетворював цей мороз на справжнє катування — тіло відчувало всі сорок.

Марк лежав на снігу, важко й уривчасто дихаючи. Розріджене повітря на висоті понад п'ять тисяч метрів не дозволяло наситити кров киснем. Голову стиснув невидимий обруч — перша ознака гострої гірської хвороби.

«Гіпоксія. Якщо я не захищу голову і не зігріюся, набряк мозку або легенів може початися вже за кілька годин», — пронеслося в голові.

Він зціпив зуби і змусив себе сісти. Кожен рух віддавався в лівому стегні пекельним болем. Марк обережно розрізав штанину армійським ножем. Погляд хірурга зафіксував рвану рану завдовжки близько десяти сантиметрів. Кров уже запеклася і взялася крижаною скоринкою. Кістка візуально здавалася цілою, але сильний набряк свідчив про серйозну тріщину або глибокий забій. Пересуватися на такій нозі було майже неможливо.

Марк натягнув на себе важкий пуховик, що дивом уцілів, і застебнувся до самого підборіддя. Потім тремтячими руками відкрив помаранчевий пластиковий кейс аптечки. Пальці вже погано слухалися, німіючи від холоду. Він дістав індивідуальний перев'язувальний пакет і сульфаніламідний порошок, щоб присипати рану проти інфекції. Пов'язка лягла рівно, але це була лише тимчасова допомога.

Головне питання стояло руба: де провести ніч?

Палаючі уламки літака, які ще хвилину тому давали тепло, тепер стали смертельно небезпечними. Запах горілого пластику та авіаційного палива міг привабити хижаків, а чадний газ у замкнутій ущелині загрожував отруєнням. До того ж, вітер почав розносити іскри, які могли підпалити його куртку.

Марк озирнувся. За п'ятнадцять метрів вище по схилу, біля підніжжя чорної скелі, виднілася невелика заглибина — напівпечера, прикрита кам'яним козирком. Це було ідеальне місце, щоб сховатися від пронизливого вітру.

Він почав повзти. Перевертався на правий бік, відштовхувався здоровою ногою і ліктями, сантиметр за сантиметром долаючи крутий схил. Сніг забивався під манжети, обпікав обличчя. Кілька разів він ледь не знепритомнів від болю в стегні, але страх замерзнути заживо рухав його вперед краще за будь-який адреналін.

Коли Марк нарешті дістався кам'яної ніші, він був повністю виснажений. Печера виявилася сухою, але холодною, мов морг. Вітер сюди майже не задував, проте мороз заповзав під одяг, забираючи останні крихти людського тепла.

Він дістав супутниковий радіомаяк. Прилад слабо пищав у його долоні.
«Батарея: 11%. Немає сигналу GPS».

— Тільки не вимикайся, — прохрипів Марк, ховаючи пристрій у внутрішню кишеню пуховика, ближче до тіла, щоб зберегти залишки акумулятора.

Він розгорнув тонку сріблясту термоковдру з аптечки, яка мала відбивати тепло тіла. Загорнувшись у неї, наче в саван, Марк притулився спиною до крижаного каменю.

Попереду було десять годин абсолютної, чорної гімалайської ночі. Десь далеко внизу люди пили гарячу каву і спали в теплих ліжках. А тут, на даху світу, військовий хірург Марк починав свій перший і найважчий черговий бій — бій за власне життя.

Раптом десь зовсім поруч, над самою печерою, пролунав глухий, затяжний гуркіт. Гори ворухнулися. Це була лавина. Вона пройшла стороною, але цей звук чітко дав зрозуміти: він тут не господар. Він лише непроханий гість, якого Гімалаї намагаються знищити.

Очі Марка почали злипатися. Починався найнебезпечніший етап переохолодження — сон, із якого можна не прокинутися.