Розділ 13

  Таня провела безсонну ніч у розмові з братом. Непросто було переконати Івана лікуватися за гроші Виконського. Хлопець довго опирався, навіть трохи сварився з Танею. Дуже боявся за неї. А загалом був дуже вражений тим, як власник замку поводиться і, що пропонує. Важко повірити в те, що хтось дійсно може бути таким добрим.

  Зрештою, бажання повернути втрачене здоров’я і позбутися неприємних шрамів взяло гору над Іваном. І, коли вранці на картку Тані прийшла величезна, як по мірках Ковальчуків, сума, молоді люди були остаточно шоковані. Таня стрибала від радості, аж мало не пошкодила тріснуту ногу ще більше.

  Потім розповіли все рідним. Дядько з тіткою ледь не попадали від здивування. Чоловік, як і Ваня спершу почав відмовляти Таню, застерігати. Казав, що все не може бути так просто і безплатний сир тільки в мишоловці і подібне.

  Тітка Ліда ж натомість, просто шалено зраділа і одразу почала казати, щоб Таня їхала з братом у столицю для лікування. Прямо заявила:

̶  Їдь з ним. І Лєру, он беріть з собою. Вона там краще все знає. Я ж рідко десь їжджу, що я поможу? Сама наробила біди, то тепер і помагай, коли є така можливість.

̶  Лідо! — сердито гримнув на неї чоловік. — Скільки можна?!

̶  Що правда, то не гріх!

̶  Ти все своє товчеш! А, що далі не думаєш?! А, як той мужик потім таки змусить Таню з ним жити за ті гроші?!

̶  То й, що? Може він і не такий поганий, не з’їсть її. Я, он з яким живу! Якось ноги не витягла! То і вона потерпить! Для доброго діла можна! — впевнено заявила жінка. Таня зітхнула. Задумалася. А Лєра, яка шоковано слухала все це збоку, сказала:

̶  Ну й повороти... А, що Тань, може й правда? Є ж шанси, що той багатій не такий поганий, як кажуть. Якщо сам взявся помагати тобі, врятував від того придурка. Хтозна... Та й... Як подумати, що тобі тут світить? Якийсь зачуханий алкаш, або бідний роботяга, біля якого і сама будеш вічно, як коняка запряжена? За когось все одно вийдеш, рано, чи пізно. А так... Хоч гроші будуть. А, що на вигляд страшний, не проблема. Для мужика фейс не головне. А, може і не змусить тебе з ним жити. Всяке буває. Один друг мого батька, он теж на старість, коли захворів на рак, вдарився в благодійність. Їздить, помагає сиротам, притулок для тварин побудував.

  Почувши це Таня згадала, як Озахар казав, що і так довго не проживе. Що мав на увазі? Це, чомусь боляче її кольнуло. А, якщо в нього теж таке? Може і він смертельно хворий, тому й вирішив зробити щось хороше перед смертю? Ох... Як би запитати?

  На всяк випадок Таня переслала більшу частину отриманих  грошей на картку Івана. Ще довго сім’я емоційно обговорювала ситуацію. Зрештою вирішили, що Таня з Іваном і Лєрою якнайшвидше поїдуть в столицю лікувати хлопця. Молоді люди взялися шукати інформацію в мережі про кращі клініки. Лєра подзвонила, порадилася з батьком. Він підказав знайому лікарню. Під вечір все було вирішено і брат з сестрами почали пакувати речі.

  Домовилися, що Таня поживе, поки в рідних, з Лєрою. Ех... Давненько вона не була у великому місті. Хоч до нього недалеко, якихось 80 кілометрів, але Таня рідко там бувала.

  Ввечері наважилася подзвонити до Озахара. Заховалася в своїй спальні і, перемагаючи шалене серцебиття, набрала номер Виконського. Привіталася.

̶  Привіт, красуне, — мило відповів новий знайомий. Таня ще більше розхвилювалася. Це нагадало їй про бажання Озахара жити з нею.

̶  Привіт. Я... Хочу подякувати за гроші. Чесно, мабуть, ще не скоро вийду з шоку і повірю, що... Все так, як є. Але... Дякую. Ми завтра ж поїдемо лікувати Ваню.

̶  На здоров’я, — спокійно відповів чоловік. — Напишеш мені потім, в якій лікарні зупиниться твій брат. На всяк випадок. Як настрій? — навіщось запитав. Таня розгублено відповіла:

̶  А... Дякую, чудовий. А в тебе? — Озахар всміхнувся, каже:

̶  І в мене теж. Давно не був такий класний. Справді. Я говорив зі знайомим прокурором про того вилупка. Він обіцяв помогти. Можна починати справу.

̶  О, круто! — зраділа Таня. Господи... Невже все може бути так добре? Аж не віриться.

̶  Так. Пора вже нашому мажорові на нари. Нагулявся. Завтра бажано під’їхати вам з тим хлопчиною, який був вчора з тобою, написати заяву, дати свідчення у відділку. В мене є відео, де він чіплявся до тебе в магазині і те, що учора було з відеореєстратора. Побачимо. Повинно вистачити. А далі... Як будуть ще новини, розкажу.

̶  Гаразд, — погодилася дівчина. Нічого собі... Він ще й відео зробив. Ну-й-ну...

̶  Тань...

̶  Що?

̶  Не бійся, все буде добре, — лагідно запевнив чоловік. Це було так... Зворушливо. Аж сльози виступили. Приємно. В голові завирували море різних думок. Господи... Як же хочеться, щоб все і було добре. Але...

̶  Дякую, Озахаре. Дай Бог тобі здоров’я, — емоційно промовила, шморгаючи носом. Сама не знала нащо. Чи просто ляпнула знайому фразу від хвилювання, а може таки, щоб вивідати про його здоров’я. Чоловік весело засміявся. Каже:

̶  Дякую! — за хвилю промовив:

̶  Тань, я заберу вас завтра до відділку, будьте готові вранці. І пацанові тому скажи.

̶  Добре.

̶  А потім мій охоронець завезе вас до міста.