Розділ 12

  З жахом Таня побачила, що з позашляховика вийшов Дорош і ще якийсь незнайомий амбал. Старший, років 45. Віктор підійшов до авто Толика, нахабно відкрив двері і за шкірку викинув хлопчину геть. Той полетів десь на бік, у рів.    Таня скрикнула, шокована. Все так швидко, що не встигли нічого зробити. За мить біля неї, замість дорогого друга, милого гітариста опинився її нічний кошмар.

  Дівчина стиснулася, не знає, що робити. Тікати? З гіпсом це не так просто.

̶  Ну, привіт, красунечко. Що ти забула в цьому старому кориті? Ходи краще в мою машину. Тобі сподобається, — самовдоволено почав Дорош.

̶  Ні! Забирайся! — крикнула. Мимоволі стиснула в руці милицю. Віктор не встиг її помітити, бо в машині темно.

̶  Ну, знаєш, дорогенька, мені набридло за тобою бігати. Не підеш, сам занесу! — категорично проказав.

̶  Дорош, змилуйся, йди звідси! Знаєш, скільки дають за зґвалтування?! — вигукнула дівчина. Благально, але і сердито. Молодик хихикнув.

̶  Ага. Стільки ж, як за побиття. Мені ніскільки! — з сарказмом перекривив її. Насміхається. За мить до них підійшов Толя.

̶  Ей, ти що робиш, кретин?! Ану, вали з моєї машини! — закричав хлопець. Та мажора це не злякало. Глянув на пацана з таким презирством, як на хробака під ногами. Виліз і схопив за шию. Той закричав. Пручається, намагається відбиватися. Таня теж почала кричати.

̶  Пусти його, виродку! Дорош, не лізь! — та, хто її хотів слухати? Дівчина шарпнулася, вже хотіла вилазити з машини, захищати Толю. Перед очима яскраво пропливли спогади дворічної давності. Ні! Вона не дозволить, аби те страхіття повторилося! Серце стиснулося від болю. Все тіло тремтить. Всередині загоряється така злість, як лава з вулкану. Зараз вона знайде ще одне застосування цій міцній милиці. Ох і замашна!

  Не встигла дівчина вийти з машини, як побачила, що біля них зупиняється ще один чорний джип. О, люди! Якщо це Михайло, то їм з Толиком точно кінець! Той гад ще поможе Вікторові. Чи, ні? Хтозна...

  Але, ні. Не вгадала. Це виявився Озахар Виконський. Здоровань в темному светрі з капюшоном на голові миттю вискочив з авто і націлив невеличкий пістолет на Дороша. Його сильний голос прозвучав, як грім:

̶   Пусти хлопця! Вже!

̶  А, ти хто такий?! — здивовано озирнувся на нього Віктор. Потім кивком голови підкликав того мужика, що приїхав з ним. Відштовхнув Толю і визвірився до Виконського:

̶  Мужик, не лізь в чужі справи! Ціліший будеш!

̶  Рахую до двох і ви сідаєте в машину, і валите з цього села раз і назавжди! Один! — голосно крикнув Озахар. Таня шоковано закам’яніла в машині. Дивиться.

̶  Помиляєшся. Це ти поїдеш звідси! Сам, або вперед ногами! — гаркнув Дорош і кивнув своєму другові, чи охоронцеві, той витягнув пістолет. Далі все відбулося так швидко, що Таня з однокласником не встигли отямитися і збагнути, що робиться. Виконський блискавично вистрілив у руку його водія, а тоді в живіт Дороша, потім ще в ногу. Вони закричали, як різані. Попадали на землю. Полетіла брудна лайка. Але самі вистріли були дуже тихі, майже не чутні. Виконський швидко забрав у водія зброю.

̶  Ти, що геть скажений!? Мужик, ти ж мені ногу відстрелив! — закричав Віктор. Зігнувся, стогне.

̶  Очухаєшся! Закрий морду і вали в машину! В твого дружбана ноги цілі, заїдете! А будеш ще гавкати, дострелю, як собаку! — голосно скомандував власник замку. Таня побачила, що мужики корчаться від сильного болю, руки, мабуть в крові. Хоч в напівтемряві не дуже видно, але так їй здалося.

  Толик шоковано підійшов до машини, перелякано глянув на Таню.

̶  Рахую до двох, щоб вас тут не було! Ще побачу в цьому селі, буде гірше! Вставай! — крикнув Вікторові Озахар. Підійшов, махнув пістолетом у нього біля вуха. Молодики повставали, скрегочучи зубами, покульгали до свого джипа. Водій, чи хто він, сів за кермо, Дорош збоку. Доки залазили в машину, стогнали, як породілі. Видно, сильно болить. Виконський знову підігнав їх, махнувши пістолетом того мужика. Врешті джип рушив і поїхав з села.

  Таня з другом зітхнули з полегшенням. Хоча, такі шоковані, що вже і не знали радіти, чи боятися ще гірше. Озахар підійшов до Толика і спокійно сказав:

̶  Ти вільний. Таню я сам завезу додому. Не бійся. Зможеш заїхати?

̶  А... Я... — хлопчина розгубився. Від страху не знає, що казати. Зиркнув на подругу. Але таки запитав:

̶  Тань, якщо хочеш, я завезу тебе. Зараз... Трохи віддихаюся і... Поїдемо, — тримається за горло. Видно, неслабо дісталося. Дівчина вже не знала, що робити. Але, чомусь, пригадуючи попередню розмову з Виконським, сказала:

̶  Дякую, Толь. Вибач, що так... Я... Ти їдь додому, якщо можеш. За мене не бійся.

  Хлопець ще трошки повагався, Таня вмовила його їхати без неї. Тоді поміг Тані вийти з машини і сів на місце водія. Попрощалися. Виконський жестом запросив Таню в свій джип. Чоловік поміг наляканій дівчині сісти в його високе авто. Тоді хлопець ще приніс її гітару, яка була на задньому сидінні Опеля. Таня взяла, поставила біля себе. Водій ледь всміхнувся, глянувши на інструмент.

  Почали їхати. Таня сидить мовчки, тремтить. Але, коли повернули на рідну вулицю, потім наблизилися її хати, на серці полегшало. Почала трохи заспокоюватися.