Розділ 9

  Таня обслуговувала покупців і спостерігала, як сестра теревенить з Дорошем. Всередині закипала злість. Ну, чого те мале чудо пхається?! Бракувало тільки, щоб з нею ще трапилася якась халепа, тоді ж знову буде винна Таня. Хто ж іще? Лєрині батьки на пару з дядьком Василем і тіткою Лідою голову їй відірвуть. Та не знала Таня, що замислив «старий друг».

  Невдовзі дівчина помітила, що довго не видно Наталі. Зазирнула в склад. От і маєш... Так і думала, що бідолашка не може витримати, коли ті два красені прилізли. Чула, що Мішель розмовляв про щось з нею, але, що саме, не знала.

  Таня почала втішати напарницю, заспокоювати. Наталя промовила:

̶  Знаєш, в мені, як обірвалося щось. Не можу... Не можу на них дивитися. Почуваюся втоптаною в болото. А він... — важко зітхнула. — Навіть не бачить в цьому нічого страшного. «Вибач, так вийшло, я не хотів.» Ха-х... Не хотів... Непотріб...

̶  Золотко... Мені дуже шкода. Але далі будемо мудріші, так? Обережніші, — співчутливо сказала Таня. Подруга кивнула.

̶  Угу... Знаєш, Мішка ще сказав, що я класна насправді, а тоді так говорив аби Дорош відпустив мене. Уявляєш?

̶  Ох... Як «мило»... Захисник знайшовся. Благородство аж пре.

̶  Ага... Стрибаю від радості.

̶  Дорогенька, я вже мушу йти, там люди чекають. Ще й Лєрка з Дорошем теревенить. Я цю малу поганку, мабуть так провчу сьогодні, що їй надовго запам’ятається. Зачиню в свинарнику на цілу ніч, хай там кукає, — сердито сказала Таня. Ната не втрималась, засміялася з того. Як уявила ту столичку кокетку в хліві... О, це клас! Потім за тиждень би не відмилася від смороду.

  Таня зраділа, що подруга хоч трошки повеселішала, побігла до роботи. Та на її здивування мажорів у магазині вже не було. Оце, так... Яке щастя!

  Поглянула на Лєру. Та аж сяє, задоволена собою. І, чим так радіє, непутяще? Потім, коли не було покупців, Таня почала гримати на сестру. Та відповіла:

̶  Та заспокойся ти! Я ж, як краще тобі хотіла!

̶  Безголова! Яке краще? Ти не знаєш, хто це! Тримайся від них подалі, якщо не хочеш собі і мені біди! Ці виродки роблять все, що хочуть і все сходить з рук, бо дядько при владі!

̶  Ой... Та, ну тебе. Краще подякуй. Я підказала Вікторові, який сюрприз тобі точно сподобається, — безтурботно хихикнула Лєра.

̶  От, дякую, сестричко! А тепер зникни з перед очей, доки я чимось важким тебе не гримнула! Хто тебе просить лізти?! Помічниця... Щоб тебе... — сердито просичала Таня.

̶  Ой-ой... Не боюся я тебе! Село! Ти ж не вмієш говорити з такими хлопцями. Звикла тут з сільськими алканавтами стояти. А я профі, — гордо підняла голову, задоволена собою.

̶  Ох... Принесло ж тебе на мою голову! — гаркнула сестра і пішла до роботи, бо прийшли покупці.

   На щастя, того дня мажорів більше не видно було. Дівчата благополучно допрацювали до вечора і пішли додому. Наступний день минув спокійно. Правда, на малину Лєра більше не пішла. Нема дурних так мучитися. Хай сільські гарують. А їй татко і так грошей дасть. За милу посмішку.

  А далі Таня знову вийшла на роботу, в магазин. Під вечір один дядько з села добряче підпив і сказав наливати ще. Продавчиня по-доброму каже:

̶  Дядьку Андрію, може досить, бо ще зараз ваша жінка прийде до мене сваритися, — таке нерідко буває. І винувата завжди продавець. Наче вона йому за комір наливала.

̶  Не прийде. Вона на заробітки поїхала, — відповів радісно мужик. Махнув рукою. — А я тут сам, з конями, — жестом показав, що вони стоять під магазином.

̶  Он, як? А коні дорогу додому знають? — хихикнула Таня.

̶  Зна-ають! Ще й, як! Вони мене не раз привозили. Ну... Коли змучений... — дівчина крутнула головою, засміялася.

̶  Ага... Змучений...

̶  Не віриш? Я тобі таке розповім... — почав сільський фірман. Таня вже не мала більше покупців, тому почала робити собі каву і слухати історію, як в люту хуртовину, коли дядько вже не міг нічого бачити, коні самі привезли його додому.

  Сіла, замислилася. Класно... Це вже не вперше таке почула. Колись її дід теж розповідав подібне, що коні знаходили дорогу додому, не дивлячись ні на яку негоду. Навіть досить далеко. Це вражає. Таня згадала свого Вітерця. Він теж дуже розумний і сильний. Дивовижні вони створіння. Як їх не любити? А головне, коні вірні і віддані. Саможертовні. Не те, що деякі люди.

  Пізніше до магазину знову прийшов Дорош. Цього разу сам. І Таня сама. Наталя не вийшла на роботу, Ніна кудись поїхала, відпросилася. Ще й покупців, як на зло, жодного. От тобі й маєш...

̶  Ну, привіт, красуне. Нарешті можемо спокійно поговорити. Ніхто не заважатиме, — задоволено промовив молодик.

  Сьогодні Віктор у модній коричневій курточці з тонкої, ніжної шкіри, стильних чорних штанах. Кофтинка пристає до тренованого тіла, підкреслює кожен м’яз на грудях і прес. Нахилився, оперся ліктями на стіл біля каси, де стояла Таня. Дівчина важко зітхнула. Що робити?

  Як же хочеться, щоб він просто зник кудись. Але... Він тут, а тому доведеться якось викручуватися. Почала спокійно. Хоч злість кипить всередині, ледь приховує: