Розділ 8

  Лєра таки приїхала, як і обіцяли. Перед тим сільські родичі не бачили красуню більше, як пів року. За цей час дівчина значно подорослішала і стала справжньою кокеткою. Навчилася ще більше привертати до себе уваги і крутити голову усім, хто трапиться. Першого ж дня вщент розкритикувала Танин гардероб, а ще більше косметичку.

̶  Це, що вся твоя косметика? — Таня кивнула.

̶  Ой... Ну, ти даєш... Як так можна жити? Дві помади, один бальзам для губ, туш і крем для рук. Та, ще й дешеве якесь все... — скривилася, кинула косметичку у шухляду. Закрила її.

̶  Можна. Якщо доводиться ввесь час працювати. Та й немає мені куди надто виряджатися. В магазин, чи на город? І так нормально, — зітхнула дівчина.

  Зиркнула на сестру, у якої все тіло доглянуто, «відштукатурено», волосся сяє кількома відтінками блонду. Вся така модна, як щойно з обкладинки журналу. От, тільки в журналі про цікавих особистостей, про Лєру навряд, чи колись би написали. Бо вона абсолютно нічим, окрім розваг і шопінгу не цікавиться.

  Дівчина вже встигла усвідомити, що від природи симпатична і навчилася цим користуватися. Не лише чужі хлопці в клубах, а навіть рідний батько, і той не може встояти перед шармом своєї доцюні. Так і «розпливається», коли «ти ж моя красунечко» мило покліпає очками, попросить чергову тисячку. Ну, як відмовити татковій відраді?

  Та цього разу Лєра таки чимось розгнівила батьків, бо прямо сказали родичам, щоб влаштувати їй «сільський курорт» по повній програмі. Аби мала з чим порівняти своє життя і більше цінувала те, що має.

  Тані було цікаво побачити, що з цього вийде. Спостерігала з неабияким інтересом, як тітка Ліда намагається залучати племінницю до роботи. Але, за звичкою, таки не сміє надто тиснути на гостю з міста. А, раптом Лєрочка пожаліється батькам, як же буде? Та й, навіщо ризикувати? Адже для роботи є інша племінниця, за яку точно ніхто не заступиться. Хіба, що Іван, та його мати не боїться.

  Пішли утрьох збирати малину. Таня поставила сестру на другий бік свого рядка, щоб вчити її збирати. Але дівчина так працювала, що Таня скоро припинила дивитися на неї. Не могла стримати сміх. Зрозуміла, що і сама нічого не заробить, якщо і далі буде «милуватися» тим, як столична гостя зриває ягоди. Це було щось!

̶  О, яка гарненька. Ходи до мене, червоненька, — щебетала Лєра напочатку. І обережно тягнулася до ягоди. Зривала її двома пальчиками, як пінцетом, роздивлялася, іноді й цілувала, а тоді клала у відерце прив’язане на поясі. Або з’їдала. Таня душилася сміхом з цих усі-пусів. Ну й робітниця. Так і до вечора відро не назбирає. З кожною ягодою цілуватися. Та дуже швидко гарненькі ягідки показали, що ростуть вони не в повітрі, а на колючих гілках. Ще й між будяками і кропивою де-не-де.

  Лєра не послухала поради родичок вдягнути закритий одяг і просте, зручне взуття. На полі це одразу стало відчутно. В модні напів кросівки дівчини почала насипатися земля, різні колючки і сміття з трави і кущів. А стрункі ніжки і руки швидко подряпалися колючими кущами малини. Лєра засичала від болю і дискомфорту.

̶  А-й-й! Та, щоб вас з вашою малиною! В житті більше не буду їсти цю кошмарну ягоду! Не кущі, а їжаки якісь! Жах! Як ви її збираєте? В мене вже руки до самих плечей вогнем печуть! А, які ноги... А-а-а! — почала нервово тупати, витрясаючи сміття з кросівок. Лається, психує. Чухається. Все свербить. — Ай! Тут ще й кропива! А-а-а!!!

  Таня, яка була трохи далі на рядку, не втрималася:

̶  Тепер розумієш, що варто послухатися, коли тобі добре кажуть? Ми ж тобі говорили, вдягни нормальний одяг, підхожий для такої роботи. І черевики тобі свої пропонувала. А ти ж прийшла сюди показувати свої модні шортики і маєчку! Цікаво, кому? Тут тебе хіба, що мухи побачать. Тепер терпи! Що я тобі зроблю?!

̶  Ну, звісно! Черевики і грубу сорочку зі штанами! Знущаєшся? Сьогодні ж тепло! Та й, який в мене був би вигляд? Як бомжиха якась була б?!

̶  Зате тепер красуня! Зі всіх сторін обдерта! — не втрималася, сказала Таня, яка одягнена в цубку сорочку з довгими рукавами і джинси. На голові улюблена кепка з дашком, на ногах зручні черевики, у яких нічого не страшно. — Що гірше?

̶  А-га! Задовбала! Чого я взагалі повинна тут мучитися! Здалася мені ваша малина! Скільки хоч тут платять?! — сердито вигукнула. Показала Тані трошки малини на дні відерця. За той час і мала дитина назбирала б більше. — За це скільки дадуть? — сестра порснула сміхом. Не витримала, каже:

̶  Крута з тебе робітниця. Дві гривні. Вітаю!

̶  Що?! Знущаєшся?! То я за пару гривень тут так катуюся? — добряче вилаялася. Хапнула повітря. Далі кричить на сестру:

̶  Скажи чесно, ти ж спеціально мене сюди притягнула, щоб помучити, так? Гадина! Я тобі пригадаю! — в нервах швидко розв’язала пояс, кинула те відерце об землю. Ягоди порозліталися. — На! Жери свою малину! А я йду додому! Подзвоню батькові! Сама тут лазь по тих кущах, якщо не вистачає мізків на щось розумніше!

  Таня стримала сміх. Кольнула образа. Пригадалося, як Лєра колись насміхалася з неї, коли повела в китайське кафе, а сестра не вміла їсти паличками. Тоді столична модниця обзивала її тупою селючкою, безрукою калікою. Ну-ну... Хто тепер безрука? Потім дівчина протягнула з таємничою посмішкою:

̶  О, дорогенька, ти потрапила. Знаєш, хто тут гадина? О-о-о... Ти і не уявляєш. На цьому полі живе змія, яка дуже не любить тих, хто кричить і розкидає малину. Зараз вона тебе... — і кумедно показала жестом, як плазун кусає Лєру за м’яке місце. — Ам! — і підморгнула.