Розділ 4

  Наступного дня з самого ранку, доки тітка поралася біля господарства, а дядько ще спав, Таня з Іваном поїхали трактором косити поле, де росте 70 соток картоплі. Самому хлопцеві, попри високий зріст і кремезну статуру, важко, бо через численні травми став калікою. Одна рука криво зрослася, нога теж. Сильно кульгає. Спина, то взагалі... Постійно все болить. Та й буває, що несподівано його охоплює така слабість, що майже втрачає свідомість. Тому Таня не хоче відпускати брата самого. По можливості, завжди помагає.

̶  Чекай, здається, там щось забилося. Зараз гляну, — озирнувшись назад з кабіни старенького трактора, дівчина побачила, що косарка буксує, не косить. Щось не так. Іван зупинив, вимкнув.

̶  Йди глянь. Але обережно, — сказав їй. Таня спритно зіскочила з трактора, пішла і побачила, що косарка забилася, бо туди потрапив якийсь жмут дротів, що невідомо звідки взявся тут. Гукнула братові, щоб трошки здав назад, а тоді взялася витягати дроти.

̶  Чекай! Зараз спробую вивільнити, — довго мучилася, доки дістала ті залізяки з-поміж дисків. Хоч в рукавицях, але всі пальці понатирала. То, мабуть, дядько забув тут ті дроти. Він завжди кидає все, де-небудь.

̶  Все, поїхали, — сказала до Івана, коли повернулася в кабіну. Примостилася ззаду за ним на виступі. Тіснувато тут удвох, але... Вже звикла. З дитинства буває у цьому тракторі. Коли була мала, деколи сідала дядькові на коліна. Він брав її з собою, коли не було з ким лишати вдома. Бувало, тітка їздила на заробітки. Бабуся теж.

̶  Добре, Тань. Молоток! — похвалив Ванька і рушив далі. Часу мало. Треба ще їхати до поблизького міста, а потім йти збирати малину. Кілька сотень в гаманці зайві не будуть. Одним словом, «відпочинок» по повній...

  Дівчина не підозрювала, що не лише брат спостерігав за тим, як вона поралася біля косарки. Неподалік, за кущами стояв чорний джип, з якого дві пари очей уважно стежили за сільською красунею. Таня в простих спортивних штанах, легкій курточці і в кепці на голові. Чоловіки перемовилися:

̶  Ну-й-ну... Ця мала спокуслива навіть у старих шматах і робочих рукавицях.

̶  Ага... Форми, що треба, — погодився інший, лукаво хихикнувши.

̶  А, прикинь, якщо її одягнути в красиву сукню, з цієї косички зробити гарні локони... У-у-м-м... Буде лялечка, — чоловік мрійливо примружив очі, на губах промайнула посмішка. — Все, як я люблю. А, яка вона пластична, енергійна...

̶  Точно, як коза, зістрибнула з того трактора.

̶  Хм... — задоволено всміхнувся. — Вона мусить бути моя.

̶  Ага, а, як не захоче? Здається мені, ця дівуля не з тихих, покірних.

̶  Захоче. Я не здамся. Вже знаю, як переконати її, — спокійно, але впевнено відповів.

̶  Ну, спробуй...

  Коли повернулися з поля Таня швидко організувала собі і братові сніданок. Потім ретельно виміряли розмір скла, щоб замовити і почали збиратися до міста.

̶  Вань, а може я сама поїду? Автобусом. Дешевше буде, ніж машиною, — запропонувала, мимоволі зиркнувши на ту дірку, де розбите скло. Добре, хоч не зима, немає снігу й морозу.

  Звичка на всьому економити вже в неї в крові. Таня мріє відкласти грошей, щоб хоч трохи підлікувати Івана. Але... Зарплата з магазину, в якому недавно почала працювати не надто цьому сприяє. В голові без кінця крутяться думки, де заробити більше. Можна їхати в Польщу. Але... Залишити цю сімейку без нагляду дуже страшно. Особливо Ваню.

̶  Можна. Але ж на машині швидше, — відповів Іван, відкушуючи ще хліба з сиром.

̶  Так, їдьте на машині, бо ж нам ще на малину треба. А ти проїздиш тим автобусом, не буде вже коли збирати, — обізвалася тітка, що саме робила сир з домашнього молока.

̶  Гаразд... — зітхнула Таня.

  Швидко з’їздили з братом до міста, замовили новий склопакет. Тітка дала половину грошей, решту Таня. Домовилися, що післязавтра майстер приїде і вставить те скло.

  По дорозі дівчині дуже хотілося розповісти братові, кого бачила вчора в магазині. Але змовчала. Може Дорош більше не покажеться тут. Що йому цікавого в цьому селі? Не хотіла зайвий раз тривожити Ваню.

  Майже до вечора лазили з тіткою й іншими жінками по величезному полі, збирали малину. Сьогодні ягід багато, бо два дні перед тим було сонячно, дозріли. Від повних п’яти літрових відер малини, які постійно доводилося носити на поясі, спина болить, як побита. Але Таня дуже зраділа, що вдалося заробити більше, ніж попередні рази. Хоч втома страшенна, обдерті руки печуть вогнем, але задоволена.

  Готівка в кишені дуже гріє. Адже попереду зима. Треба платити за газ. Хтозна, як буде з дядьком. Заробить щось, чи, ні. А ще б одягнутися не завадило. Старі чоботи і куртка вже явно просяться на пенсію.

  Тільки ж не підозрювала тоді, що ця зима буде зовсім не такою, як вона думала. Не схожою на всі попередні її зими. Не уявляла, що скоро в неї будуть абсолютно інші тривоги, не про комунальні платежі.

  Ввечері ще заклеювали з Іваном плівкою ту дірку у вікні, щоб не свистів вітер. Цілий день, як моторчик. «Відпочила», якнайкраще. А наступного дня знову на роботу, у магазин. Підйом о шостій, максимум пів на сьому. О сьомій тридцять ранку під магазином вже стоять «любителі солодкого». І спробуй спізнитися, коли в них «труби горять».