Розділ 2

 Через кілька днів…

  То був звичайний вечір. Таня поглядала на годинник, хотілося, щоб швидше прийшла пора зачиняти цей «вулик», як часто її дядько називає сільський магазин, у якому дівчина працює. Втома вже геть перемагає. І не так фізична, як емоційна. За день голова гуде від різних людей, а найгірше від сільських любителів випити, які постійно тут виводяться. Як і в багатьох таких продуктових магазинах, тут є барна стійка і кілька столиків, куди, як мухи до меду, злітаються усі «найкращі» чоловіки села.

  Та сьогодні «королеву генделика», як з любов’ю називають Таню дехто з відвідувачів, чекав сюрприз. Дівчина обслуговувала якусь жінку, коли напарниця, Наталя, підійшла і шепнула їй на вухо:

̶  Дивись, які орли до нас залетіли, — з явним захватом вказала поглядом на молодих хлопців, що зупинилися біля барної стійки. Таня мимоволі зиркнула в той бік. Побачила там двох високих кремезних молодиків. Вони сильно відрізняються від звичних тут чоловіків. Обоє дорого вбрані, з ідеальними модними стрижками, на руках годинники, що коштують, мабуть, як річна Танина зарплата. Хихикають, про щось своє перемовляються. Один з них стояв передом до Тані, інший боком і голову повернув так, що обличчя добре на видно.

̶  Тобі який більше подобається? Шатен, чи брюнет? — одразу взялася до діла Наталя.

   Її подруга натомість, напружилася. Знову відвернулася до жінки, якій щось продавала, розрахувала її і попрощалася. Покупець пішла до виходу, а Таня знову зиркнула на гостей. Наступної миті один з них, той, що вищий, повернув голову і подивився просто на неї.

   Дівчина, здається, перестала дихати. Серце підскочило, защеміло, як вдарене. Заціпеніла, годі поворухнутися. Тілом пройшла хвиля холоду. Ні! Тільки не це! Невже цей нічний кошмар повернувся?

  Білозуба посмішка відвідувача, хоч яка красива, зовсім не порадувала Таню. Надто добре вона знає, що приховує за собою ця оманлива зовнішність.

̶  Танько, ти чого? Як привида побачила. Отямся. Хто йде обслуговувати хлопців — ти, чи я? — подруга безтурботно хихикнула, клацнула пальцями в напарниці перед носом. Таня взяла себе в руки, приховала страх і відчай, які опанували її в ту мить, коли зустрілася поглядом з Дорошем.

̶  Ти, — коротко кинула і відвернулася до каси, почала складати гроші в шухляді, щоб якось заспокоїтися. Руки тремтять. Гіркі спогади накотили, як лавина.

   Подруга зраділа, полетіла до вродливих молодиків. Не часто в цьому магазині трапляються такі екземпляри. Так набридли зачухані сільські телепні, яких тут більшість. Немите, неголене, тхне перегаром, а руки розпускає, наче когось цим ощасливить. Інша справа ці два красунчики, як з обкладинки журналу.

  Таня зупинила напарницю, підійшла і тихо проказала на вухо:

̶  Будь обережна з ними. Не вір жодному слову. Хай купують, що хочуть і йдуть собі.

̶  Ти чого, Танько? Чого така перелякана? Хлопців ніколи не бачила? Аж зблідла. Ох і дика ти... — хихикнула Наталя і пішла до молодиків, які одразу почали замовляти повно якнайдорожчої випивки і закуски. Явно прийшли повеселитися. Ох... Тільки не це! А так хотіла швидше додому. І людей, як на зло, більше немає. Залишилися самі з цими мажорами.

̶  Вони такі класні. Сказали, що решти не треба, — задоволено прошепотіла Наталя, принісши до каси кілька грубих банкнот. Видно, гості з міста вже встигли підкорити її від і до. Аж сяє.

  Таня зітхнула, пригадуючи той липкий, пропалюючий погляд Дороша, яким обдарував її, як тільки побачив. Ті зухвалі очі довго снилися їй ночами, змушуючи тремтіти, прокидатися в сльозах. Так мріяла, щоб більше ніколи їх не бачити.

̶  Наталь, прошу тебе, будь обережною. Не купуйся на ці дифірамби, — знову прошепотіла Таня. Взялася складати упаковки з печивом, щоб бути подалі від барної стійки і менше помітною для очей «старого друга».

̶  О-о-о... Не знала, що ти така загребуща. Навмисне так? Все собі хочеш? Та я ж на обох не претендую. Той Віктор може бути твій, чи Міша, як хочеш, — весело проказала упівголоса. Озирнулася, чи хлопці не чують. Вони вже посідали за столик, взялися банкетувати.

̶  Наталю, я холодна! — з притиском, але тихо проказала Таня. — Ти вже й познайомилася і поділити встигла? Кажу тобі, ти не знаєш, хто це. Краще тримайся від них подалі!

̶  Та, що ти вчепилася!? Чому? Раз в п’ятирічку хтось цікавий на горизонті вимальовується, а ти, як папуга, одне й те ж: «Тримайся подалі»,  ̶  перекривила слова подруги.

̶  Бо я знаю, хто це, — стривожено прощепотіла.

̶  Ну, то скажи! Що такого? Роги в них, чи ікла зараз повилазять? — саркастично запитала.

̶  Довга історія, колись розкажу. А зараз просто послухайся. Повір, не бажаю тобі зла.

̶  Ох... Ну ти й зануда... Як хочеш, а я не проти ближче познайомитися з ними.

̶  Я попередила. Роби, як знаєш. Але потім не плач. Повір, то не принц, який зараз закохається і буде на руках тебе носити.

̶  Це ми ще побачимо. Дивися і вчися, як поводяться цікаві дівчата, — хихикнула на два роки старша Наталя.

̶  Угу... — Таня важко зітхнула. Подруга побігла до барної стійки, щоб ближче до красенів. Майже одразу той трошки нижчий хлопець підійшов, оперся ліктями на стільницю, почав мило теревенити з дівчиною. Та весело посміхається, щебече.