Глава 18. Коханню сумніви не притаманні

     На ранок Радник все ж таки прийняв складне рішення. Тому, з першими променями сонця, вирушив до Правителя. Він достеменно знав, що застане його на робочому місці. Напружена ситуація в Столиці й свавілля на Південному кордоні, змушували щомиті бути напоготові.

     - Доброго ранку, Дайде-сама!

     - Ооо ... Судячи зі звернення, не привітати мене прийшов. Заходь, Ашуро!

     - Я вирушаю на Південний кордон. Сяо і Тісей зі мною, не вважай за непокору.

     - Аххахх ... Наскільки я знаю, твої друзі покинули вже місто. Ось, - простяг аркуш, - не варто було б їх карати, тому я підписав розпорядження вчорашнім числом. Молюся, щоб їхнє полум'я, що так нестримно палає, опинилося там до місця, а не спепелило все до демонів. Невгамовні просто. Не знайти управи.

     - Дякую.

     - Не варто. Мені приємно, що ти дбаєш про друзів. Знаю, не дозволу прийшов просити… і все ж вдячний, що завчасно повідомив.

Хатаке кивнув головою:

     - Ти повинен бути в курсі справи й знати, на кого розраховувати. Вибач, що підвів.

     - Докладно не нагадуватиму про те, що Призначеному не можна покидати Столицю. Не обіцяю, що зможу допомогти владнати це після твого повернення. Та якби там була Еноа... ніякі сили у світі, мене б тут не втримали. Тож, хай щастить!

Ашура здивувався словам товариша, проте виду не подав. Скромно вклонився і зник за дверима.

     Незабаром, Сяо і Тісей прибули до місця нового призначення. На свій неймовірний подив, поруч із Сонгом, вони зустріли імператора Країни Вітрів. Головнокомандувач наказав покликати Луну Шин. Дозорний доручив це Юрі.

     - Пані Шин, наставницяяяя!

     - Що трапилося, Юрі?

     - Там… там…, - дихання дівчинки збилося. – Я бігла з усіх ніг, наставниця… Хух…

     - І?

     - Зранку прибули двоє зі Столиці. Напевно, важливі особи, якщо не покидають намету пана Місако.

Серце принцеси стислося від приємного передчуття. Вона взяла за плечі Гілань і ледве чутно запитала, невдало приховуючи своє хвилювання:

     - Як вони виглядають?

     Десь глибоко в душі, дівчина все ще сподівалася, що Ашура прийде за нею. Попросить повернутися чи хоча б вибачиться.

     - Ну ... емм ..., мабуть, один з них старше Вас буде ... років з так на десять ... Другий зовсім юнак ...

Као посміхнулася під маскою, але дівчинка це відчула і теж зраділа.

     - Пані ... так вони ж Вас веліли кликати!

Нейлін швидко вирушила до шинобі, ледве стримуючи себе, щоб не бігти.

Усього на мить розгубилася, коли замість очікуваного Хатаке зустрілася з членами своєї команди. Однак була шалено щаслива побачити своїх друзів. Так що осад розчарування миттєво випарувався. Декілька хвилин вони втрьох обіймалися. Сяо навіть сплакнути встиг. Сонг жестом наказав усім вийти з намету і залишити їх наодинці. Залишився лише Кагой. Лін вперше за два тижні наважилася зняти маску. Зникла потреба вдавати когось іншого.

     - Так ось ти яка, спадкоємиця Као, - простягнув головнокомандувач. - Тепер можна вважати, що й справді познайомилися.

Чоловік злегка вклонився.

     - Якщо ви вже встигли привітати принцесу, дозвольте й мені, - імператор вийшов із тіні і підійшов ближче. – Мої шанування, пані Нейлін! Радий бачити у доброму здоров'ї.

Дівчина відволіклася.

     - Імператор? Прошу вибачити мою безтактність. Я втратила пильність і не помітила Вашу Світлість.

Завмерла в глибокому поклоні, затримавшись трохи довше очікуваного.

     - Зізнатися, Ваша присутність тут вкрай несподівана.

     - Я вирішив допомогти Альянсу. У момент нашої минулої зустрічі, мені потрібно було самому розвідати обстановку та переконатись у серйозності ситуації. Присутність примар, все докорінно змінює. Самостійно ви не впораєтеся.

     - Дякую.

     - Не варто. Буду щасливий боротися пліч-о-пліч з Вами. Легенди про Вашу силу та мудрість поширилися далеко за межі володінь народу Лісу.

Обговоривши стратегію дій наступного дня, всі розійшлися у своїх справах. Юна Гілань тупцювала біля намету своєї наставниці. Побачивши її в компанії новоприбулих, захвилювалася.

     - Юрі, познайомся, це Сяо-кун! Я багато тобі про нього розповідала. А цей вельмишановний пан – мій сенсей Тісей Шин.

     - Великий Сяо Ятогамі ... значить ось який ти, - мямлячи собі щось під ніс, дівчинка обійшла навколо нового знайомого.

Потім густо почервонівши, різко зняла свою шапку-вушанку та розправила волосся. Це виглядало так мило, що всі, крім самого винуватця, голосно засміялися. Юрі не образилася, а навпаки помітно підбадьорилася:

     - Друзі пані Шин – мої друзі! Ходімо, я пригощу вас скромним обідом. Напевно ж, голодні з дороги.

Увечері компанія вирушила до найближчого села, де на сумну дівчину в масці чекали всі місцеві дітлахи.

     Тим часом, до табору прибув Ашура Хатаке. Про причину приїзду він особливо не поширювався, хоч Місако й зрадів візиту старого друга. Головнокомандувач швидко ввів слідопита в курс справи, і вони вкотре переглянули стратегію завтрашнього нападу. Імператор Країни Вітрів також брав активну участь в обговоренні. Між чоловіками відчувалася ворожість, проте на спільну роботу це не впливало. Обидва були мудрими та сильними шинобі. З приходом сутінків, Радник вирушив потинятися розташуванням, чекаючи на повернення друзів. Він не наважувався вирушити їм назустріч. Не знаючи, що сказати дівчині. Відразу за табором, розташувалася невелика галявина над скелястим урвищем. Стіни якого, густо обросли чагарниками та невеликими деревами. Там, у звичній тиші й самотності, він вирішив зачекати. Все ж таки втекти від сторонніх очей не вдалося. За кілька хвилин, прибігла Рюкія. Вона неймовірно тішилася появі Хатаке.

     - Ашура - сама! - Дівчина вклонилася. – Щаслива Вас знову бачити!

     - Вітаю, Ікедо!

Чоловік неохоче обернувся.