7.2

ВЕЖА. САЯН

Здаля побачивши щілину в магічному кордоні, Саян не задумуючись влетіла в неї. Графство зустріло її похмурою погодою з легкими поривами вітру. Вона вже двічі літала до Замку Ергелів, та поки що безуспішно. Не знайшовши жодного сліду своєї Кріс, все ж вірила, що донька жива.

Вже до обіду наступного дня, на обрії, показався славнозвісний Замок родича.

Високі гострі шпилі ніби наскрізь протикали собою небо. Вузькі стрілчасті вікна не мали того блиску, який міг би бути при сонячному світлі. Кам'яні стіни величної споруди лише відлякували. Важкі, загартовані полум'ям дебелі ворота, як і тоді, три місяці тому, були зачинені. В дворі – ні душі.

Проте ще минулого разу Анна була певна, що відчула Мелітану. Але не доньку.

Підлетівши ближче до крайньої вежі, поглядом віднайшла затишну гілку височенної ялиці. Безшумно всілася. Довгий час вела спостереження за двором, садом й вікнами де, як завжди, не було ні душі.

В мізках роїлися думки про доньок. Старшу мала надію знайти сьогодні, а за молодшу і її дитя мовчки молилася Праматері.

В перших сутінках прийнялася шукати свою Крісі, заглядаючи в кожну щілину. Ближче до півночі Анна вгледіла крука. Той летів з розгорнутими крильми, просто на неї, але різко звернув вбік й сховався за однією з веж. Чи був то Еміль вона засумнівалася, та все ж, озирнувшись на всі боки, аби пересвідчитися в безпечності свого польоту, пурхнула за ним.

Облетівши Замок з західної сторони півколом, Анна побачила ворона на кам'яному виступі північної вежі. Це єдина вежа на котрій не було жодного вікна, навіть маленьких віконець для подачі кисню всередину. Переключатися на магічний зір було небезпечно, знала, якщо Відьма вловить хоч краплину цієї магії - Крістіані не жити, адже одними словами Мелітана не обійдеться. А отже виявити себе означає підписати смертний вирок доньці.

Сова вчепилася пазурами за гілля старого кверкуса і злилася з його листям, намагаючись не піддатися бажанню чкурнути на виступ до Ворона. З кожною хвилиною ставало дедалі темніше, та це не заважало їй розгледіти кожен камінець цієї висотки. Як тільки Крук злетів зі свого виступу, вона швидко злетіла й зайняла його місце - під дах, котрий уткнувся у сіру хмару.

Оцінюючи шалену висоту башні, Саян подякувала Далі, що обрала їй в перевертня саме птаха. Земля ховалася в густих сутінках й розгледіти будь-що там, внизу, не було можливості. Раптом нізвідки почувся стогін і Саян прислухалася... Звук, який відлунював крізь камінь долинав звідкись знизу, був чітким, і ясним, як день — це був стогін магії. В цю ж мить знову з'явився Ворон. Облетівши верхівку башти, він вчепився за камінець поруч й наставив на неї своє чорне око. Він не довго роздивлявся собі подібну. Мотнувши головою, ніби прислухаючись до чогось, всунув свого дзьоба у нешироку прогалину між каміння і лише зараз Анні відкрився отвір розміром в дві людські долоні. Пірнатий не довго щось роздивлявся всередині і вже через кілька хвилин злетів вниз, ховаючись в густій темряві, залишивши відголоском одне єдине "кру".

Глянувши совиним зором всередину вежі, Саян жахнулася – під височенною стіною ліворуч, сиділа її маленька Маргарет прикута антимагічними кайданами до важких ланцюгів, які було вмуровано в стіну. Праворуч – дебелі ґрати, а за ними лежала дівчина в білому вбранні... 

 "Кріс..." - майнула думка. В таких же залізних браслетах, замість коштовних прикрас. Здавалося, її тіло було бездиханне.

Невсилах втримати свої материнські почуття, Анна зронила жадібну сльозу, а її птах видав здавлене "Уг". 

Спершу була думка влетіти, звільнити! Та всього лише мить, і була кимось збита зі свого виступу. Не втримавшись за слизький камінь птаха падала в прірву. На льоту стрепенувшись, вирівнялася в польоті й пірнула в хащі густо насаджених ялиць де й побачила свого пірнатого переслідувача. Шпак ширяв у неї перед очима.

"Що ви собі дозволяєте?"- Гримнула на того на ментальному рівні. Вона не бачила його відтоді, як він покинув хутір.

"Я відповідальний за Ваше життя, леді Анно!"- Не менш емоційно відповів. В його голосі чула хвилювання, тож вона замовкла, втихомирюючи власні почуття та емоції.

Якусь хвилину вони обоє мовчали, розглядаючи нічне небо, та врешті-решт дрібний супутник перший порушив тишу, проникши через щити в свідомість Наступниці.

"Цю темницю збудував його дід, заклавши в фундамент найбільший і єдиний смарагдовий кристал накопичувач. Всі, хто попадав в це крило темниці, були знищені, а їх магія зібрана в непідкорену ніким ємкість. Якби Ви хоч на йоту просунулися вглиб башні, сила б відчула камінь, а він втягнув би її в себе... Далі, думаю, зрозуміло, що було б. Ви б ослабли й перетворилися на жінку, навік залишившись в неволі на радість злим людям.

"Хіба не кайдани є провідниками сили до кристалу?"

"Ні, Анно. Кайдани лише стримують магію арештантів, щоб нею не скористалися для звільнення."- Він важко видихнув.

"Для чого жити, коли мої дівчатка..." - Вона схлипнула. Не вголос.

"Щоб врятувати їх, Анно." - Ця відповідь додала сподівань. І сил.

Їй залишалося тільки слухати...

Так була підслухана розмова Маргарет із Кріс, де старша донька розповіла молодшій про ментальний зв'язок із Тоґо, а той повідомив про перебування Ліани з фальшивою Маргарет у своєму Схові.

Дізнавшись цінну інформацію про екс-імператрицю зі служницею й деякі подробиці про бал, а також про останні години життя Крістіани з Емілем на волі, Анна зробила висновки – Мелітана зробила його своєю маріонеткою у іпостасі птаха, запечатавши людську душу в тілі пірнатого. Звідки у Меліти такі вміння було очевидним – прихвостень допоміг надбати сили. 

І разом з тим, Саян знову отримала загадку, та щось підказувало, що відповідь криється в іншому місці...

Верхівки дерев зашелестіли своїм листям, створюючи неприємний вуху шум і Сова миттю озирнулася навколо себе - кругом нікого, але чуйка птаха не підвела й на одній з нижніх веж показалася та, на кого вже давно було відкрите полювання.